СПОРИ ЗЕМЕЛЬНІ ТА ДОЛІ ЛЮДСЬКІ

Серед багатьох проблем українців одна з найважчих — земля. Вона одних робить мільйонерами, інших — безпритульними. Автори юридичного висновку аналізують випадок, коли сім’я 19 років мешкала у власному будинку, а зараз, з формальних причин, може втратити і будинок, і земельну ділянку, на якій він розташований. Аналіз ситуації нашими експертами читайте далі.

ЮРИДИЧНИЙ ВИСНОВОК

щодо порушення прав приватної власності Грошевіхіна В.В. на земельну ділянку, житловий будинок і господарські будівлі на вулиці Самарській, №26 у Дніпропетровську

Науковий експерт з політико-правових питань Перець Василь Іванович та докторант Міжрегіональної Академії управління персоналом Христинченко Надія Петрівна на виконання оприлюдненого в ЗМІ проекту «Правовий та судовий захист громадян і юридичних осіб» у період з 10 січня по 12 березня 2008 р. здійснили юридичний аналіз ситуації щодо прав приватної власності Грошевіхіна В.В. на земельну ділянку, житловий будинок і господарські будівлі на вулиці Самарській, у Дніпропетровську.

І. Обставини спору

Земельна ділянка, житловий будинок та господарські будівлі (надалі — «Нерухомість») на вулиці Самарській, № 26 у Дніпропетровську як об’єкти приватної власності були предметом неодноразово укладених договорів купівлі-продажу. 12 січня 1989 р. зазначену нерухомість купили Грошевіхін Володимир Володимирович та його рідна сестра Грошевіхіна Галина Володимирівна, яка згодом зареєструвала шлюб і змінила прізвище на Манохіну (надалі — «покупці», «набувачі»). У нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу вказано, що Грошевіхіни купили житловий будинок, три цегляні сараї, один сарай дощато-мазаний та дощату прибиральню. Ці об’єкти розташовані на земельній ділянці на вул. Самарській. Самовільного захоплення землі немає.

З часу купівлі, тобто 19 років тому, Грошевіхін мешкає в купленому будинку. Іншого житла не має. В будинку також зареєстровано дружину та дві доньки Грошевіхіна.

В 1999 р. обвалилася одна несуча стіна житлового будинку і фактично завалилася стеля, що загрожувало життю мешканців. За цих умов потрібно було діяти швидко, для багатомісячних чи багаторічних з’ясувань формальностей, узгоджень щодо необхідного ремонту (відновлення, укріплення) будинку часу не було. Районна влада, до якої за допомогою і консультаціями звернувся Грошевіхін, відмовилася щось робити та рекомендувала все вирішувати в приватному порядку. Запрошені фахівці дали висновок, що поновленню несучої стіни має передувати зведення навколо старої будівлі нових стін, що у підсумку і призвело до збільшення площі будинку та зараз визначається як «самовільна прибудова». Тільки посиливши «прибудовою» всю конструкцію будинку, можна було розібрати (перекласти, відновити) стару несучу стіну. Крім того, для власної безпеки у членів сім’ї Грошевіхіна була життєва потреба перейти жити в прибудову на час укріплення і ремонту аварійного будинку. Тому Грошевіхіни за власний рахунок та частково власними силами зробили прибудову навколо зовнішніх стін аварійного будинку. Сестра Грошевіхіна ще 1989 р. вийшла заміж, в будинку не мешкала, в його утриманні, ремонті та укріпленні участі не брала і погодилася переуступити брату свою частку нерухомості. Не маючи юридичної освіти і не знаючи, як спростити заформалізовану і складну (з урахуванням укріплення аварійного будинку, зараз визначеного як «прибудова») процедуру переоформлення своєї частки нерухомості на користь брата, 2007 за рекомендацією брата нотаріально засвідчила суперечливу заяву, що вона відмовляється від права власності на належну їй Ѕ житлового будинку на вулиці Самарській у зв’язку зі знищенням майна. Однак наявні матеріали свідчили, що у цей спосіб Манохіна надавала брату можливість отримати у власність весь будинок, господарські будівлі і земельну ділянку. Фактично частка Манохіної на момент оформлення заяви існувала, про що влада знала і 2006 зафіксувала в технічному паспорті на будинок. Реально між Грошевіхіним і Манохіною мали місце відносини, врегульовані ст. 344 ЦК України. Цією нормою встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно ним володіти протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Що ж до земельної ділянки, то цей термін становить 15 років (ст.119 ЗК України). Згідно з поясненнями Грошевіхіна, написати заяву про знищення частки нерухомості Манохіної йому порекомендував заступник керівника БТІ. Грошевіхін впевнений, що влада своїми діями намагається запобігти виконанню ст.ст. 171-174 ЖК України, тобто вилучити його земельну ділянку без будь-якої компенсації для суспільних потреб, а фактично на користь майбутнього забудовника.

Всі ці очевидні і документально доведені факти проігнорувала влада. Коли, після узгодження спільних питань з сестрою, Грошевіхін звернувся до відповідних установ щодо оформлення на своє ім’я всієї нерухомості, заявнику надійшли відповіді такого змісту:

1. Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради: «визнання права власності на самовільне будівництво та узаконення переобладнання має відбуватися виключно за рішенням суду» та попереднього оформлення права власності на земельну ділянку. При цьому Головне управління констатує, що земельна ділянка Грошевіхіна знаходиться в зоні першочергової багатоповерхової житлової забудови» і «ГоловАПУ не має можливості підготувати позитивний висновок щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на вул. Самарський».

2. Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпропетровську Рада: після посилання на закон щодо судового «узаконення прибудови» вказує, що для введення жилого будинку №26 на вул. Самарській в експлуатацію необхідно надати правовстановлюючі документи, зокрема на земельну ділянку, оформлення яких, згідно з листом ГоловАПУ, неможливе.

3. КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації: «згідно з Вашим замовленням», запис на реєстрацію права власності на Ѕ домоволодіння на вул. Самарській, анульовано», тобто БТІ замовлення на виготовлення технічного паспорта використало для позбавлення Манохіної права власності, яка їй належала 19 років і яку вона фактично хотіла передати рідному брату, але допустилася юридичної помилки.

Наведені відповіді свідчать, що влада, як можна зрозуміти з листів, хоче скористатися формальними обставинами для позбавлення сім’ї Грошевіхіна власності з наступним переданням земельної ділянки великим забудовниками, але без забезпечення законного власника іншим житлом.

Привертає увагу, що відомчі нормативні акти встановлюють необгрунтовані ускладнення у використанні особою своєї власності, що часто має наслідком формалізм, бюрократизм, зловживання. У справі Грошевіхіна і Манохіної влада та її підрозділи діють усупереч ст.3 Конституції України, вони не побачили в них громадян України, виборців, батьків дітей, а також платників податків, тобто утриманців самої влади. У відносинах з власниками нерухомості на вулиці Самарській, влада порушила законодавство України, зокрема:

1. Не надала необхідної допомоги, зокрема з оформлення документації Грошевіхіну та його сім’ї під час руйнації будинку та реальній загрозі життю його мешканців.

2. Відмовляючи в задоволенні законних прохань заявника, послалася на закони і відомчі нормативні акти, які не діяли на час руйнації будинку та поновлюваних і ремонтних робіт з метою укріплення несучих стін і конструкції будинку загалом.

3. Включаючи земельну ділянку на вул. Самарській в зону першочергової багатоповерхової забудови, не повідомила про це Грошевіхіна, не врахувала його права та законні інтереси.

4. На запити Грошевіхіна надала відповіді, які свідчать про формалізм, бюрократизм та зневагу до людини. Наприклад, Головне архітектурно-планувальне управління в листі вказує: «Використання земельної ділянки для розміщення індивідуального жилого будинку не відповідає містобудівним вимогам. Існуюча житлова забудова цього кварталу архітектурної або історичної цінності не має…» У зв’язку з цим, Грошевіхін ставить перед експертом питання: чому десятки років, зокрема останні 19 років, розміщення його будинку відповідало містобудівним вимогам, а зараз — ні? Чому влада сприяє захопленню міських земель для отримання кимось надприбутків? Чому так легко за словосполученням «відсутність архітектурної чи історичної цінності» можна приховати фактичну мету — намагання захопити чужу власність, зневажити закон, права і законні інтереси людей? Експерт вважає, що ці питання можуть стати предметом дослідження суду.

5. Всі державні установи твердять про «самовільне» будівництво. Однак закон такого поняття не містить, що свідчить про «фаховість» влади. У ст. 376 ЦКУ йдеться про самочинне будівництво, але влада не вказала і не намагалася довести, особливо з урахуванням аварійного стану будинку і загрози життю його мешканців, у чому полягало самочинне будівництво. З урахуванням конкретних умов проведені роботи можна кваліфікувати як усунення загрозливого для життя людей аварійного стану будинку укріплення його конструкцій шляхом добудови та відновлення і ремонту.

6. Державні установи вказують, що для «узаконення» самовільного будівництва необхідно: а) отримати рішення, підтвердження: про відведення земельної ділянки, на якій здійснено самовільне будівництво. При цьому влада ігнорує вимоги закону. Так, ст. 377 ЦКУ встановила, що «до особи, яка придбала житловий будинок, переходить право на земельну ділянку», на якій цей будинок розміщено. Відповідно до ч. 2 ст. 381 ЦКУ, «У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба…», тобто земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, багаторічними насадженнями (ч. 1 ст. 381 ЦКУ); б) про відповідність самовільно збудованих будівель вимогам встановлених норм і правил. Що розуміють під «самовільністю» автори листів, хто визначав цю «самовільність», як мав діяти в екстремальних аварійних умовах Грошевіхін В.В., чому він не отримав у важкий для сім’ї час допомогу чи сприяння від влади — пояснень немає; в) відсутність порушень у результаті самочинної забудови прав інших осіб. З цього питання в державні установи надано належно засвідчені розписки сусідів Грошевіхіна про їхню згоду не тільки на ремонт будинку, а й на будівництво.

7. Не вказано, на якій підставі зроблено висновок про те, що будинок, у якому багато років мешкає сім’я Грошевіхіна, є незавершеним будівництвом. Невже тільки тому, що недобудований будинок не може бути введений в експлуатацію, а отже, власник не може отримати необхідні йому правовстановлюючі документи та заперечувати проти використання його земельної ділянки для багатоповерхової забудови?

Якщо влада навмисне чи з інших причин ускладнює Грошевіхіну отримання правовстановлюючих документів, зокрема, маючи на меті відібрати земельну ділянку для багатоповерхової житлової забудови, вона діє всупереч Конституції України та ігнорує можливе майбутнє протистояння в результаті порушення прав і законних інтересів власника.

Висновки:

1. Грошевіхін Володимир Володимирович є власником житлового будинку, господарсько-побутових будівель та земельної ділянки, на якій розташовані зазначений будинок і будівлі (м. Дніпропетровськ, вул. Самарська, 26).

2. Житловий будинок на вул. Самарській, 26 — це єдине місце проживання Грошевіхіна В.В. та його сім’ї протягом 19 років. Іншого житла Грошевіхін не має.

3. У діях влади вбачається порушення ст.3 Конституції держави, яка визначила: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

4. Без врахування прав та інтересів людини, громадянина і власника майна, без публічного обговорення своїх намірів влада включила садибу Грошевіхіна в план багатоповерхової забудови. Наявні відповіді влади свідчать про її наміри скористатися формальними обставинами для позбавлення власника та членів його сім’ї житла, іншої нерухомості. Як наслідок, влада порушує або створює умови для порушення статтей Конституції України. Так, державні органи намагаються позбавити Грошевіхіна В.В. житла, хоча ст.47 Основного Закону зобов’язує державу створити умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло…». Ст.153 ЖК України, встановила, що «держава надає громадянам, які мають у приватній власності житлові будинки (квартири), допомогу в їх ремонті та благоустрої».

5. Діями влади також порушено ст.ст. 3 (п. 2), 311, 317, 319, 321, 375, 377, 381 ЦК України, інші акти законодавства.

6. Грошевіхін за потреби має право на отримання необхідних правовстановлюючих документів на житловий будинок, господарсько-побутові будівлі та земельну ділянку, на якій ці будинок і будівлі розміщені. Вся нерухомість Манохіної, яка розташована за адресою вул. Самарська,26 у Дніпропетровську, перейшла у власність Грошевіхіна в порядку набувальної давності.

В. І. Перець
Н. П. Христинченко