Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Підробка антикваріату — вигідний бізнес

Черепи посміялися над британцями

Гарантувати стопроцентну достовірність тих або інших предметів мистецтва сьогодні ніхто не може. Як в анекдоті: «А ви даєте гарантію, що ця картина справжня? — Авжеж. Гарантія два роки». Це, до речі, не анекдот: відомий світовий аукціон витворів мистецтва «Сотбіс» дає гарантію атрибуції саме на два роки. А поява нових методик визначення справжності відкриває все нові й нові фальшивки. Так, у 1965 р. з’ясувалося, що портрет графа Велінгтона в Лондонській національній галереї, який приписували Гойї — підробка. Потім виявилося, що в Музеї Корнеля зберігаються підробки французького художника середини ХІХ ст. Коро. За все своє життя Коро написав приблизно 600 картин, але тільки на американському ринку їх «гуляє» 3 000. У музеї «Метрополітен» з 66 предметів начиння восьмитисячолітньої давності, привезених з розкопок у Туреччині, тільки 18 справді старовинні. У каталозі Національного музею в Стокгольмі вказано близько 300 творів, дані яких змінилися у 1972 — 1989 рр. Добре відомий і портрет Антоніо Брокардо роботи Джорджоне з Будапештського музею. Але мало хто знає, що його авторство змінювалося сім разів. Або взяти курйоз з ацтекськими черепами з гірського кришталя. Раніше були відомі два черепи, достовірність яких вважалася незаперечною: один — в Музеї людини в Парижі, інший — у Британському музеї в Лондоні. Вони здатні випускати світло завдяки заломлюючим властивостям гірського кришталю. У середині 60-х у Швейцарії з’явився третій череп. Фахівці виказали думку, що це сучасна підробка. Мікрофотографічний і мікроскопічний аналізи повинні були знайти сліди механічної обробки, оскільки фальсифікатор не міг використовувати спосіб ацтеків — полірування вручну. Ця робота зайняла б 30—40 років. Результати дослідження поставили експертів у безвихідь. Череп не мав слідів механічної обробки. Він був відшліфований в манері ацтеків. А ось ацтекський символ смерті, що зберігається в Британському музеї з 1897 року, виявився вирізаним і обробленим інструментами, які використовувалися в Європі в XIX століття.

 Сенсацією на одному з відомих світових аукціонах стала «робота Рембрандта». Саме його, якого в Штатах і без того хоч ставок гати. Річ у тому, що до Америки на рубежі XIX—XX ст. завезли аж 2 000 «робіт Рембрандта» — дуже багатьом нуворишам хотілося мати творіння цього геніального голландця. А всього за океаном зібралося більш як 9 400 нібито картин великого художника. Так от: це був етюд «Немолода жінка в білому чепчику». Дослідники датували 1640 роком. Твір нібито був забутим увесь цей час, і лише в 2003 році його знову знайшли. Авторство твору, мовляв, встановили лише торік. Полотно продали за $4,3 млн. Покупцем став приватний колекціонер з Нью-Йорка. Так у Штатах з’явився 9429-й «Рембрандт». Візьмемо шанований у світі аукціон «Доротеум», на якому відбулися торги, присвячені ювілею Вольфганга Амадея Моцарта (в Австрії 2006 рік був цілком присвячений 250-річчю з дня народження великого композитора). Міжнародний аукціон відбувся в Зальцбурзі, рідному місті Моцарта. З 222 лотів — речей композитора — бути продано всі. Проте представляли їх дуже обережно. Наприклад: «Два портрети, віднесені фахівцями до юності Моцарта. На першому портреті, можливо (!), зображений сам Моцарт, на другому, ймовірно (!), сестра композитора Марія-Анна». Обидва лоти було продано, хоча явних доказів цим фактам представлено не було. На «ура» купили «рукописну копію (!) «Німецької оперети», датовану 1779 роком. Рукопис, на думку дослідників, є частиною лібретто Бользано, Карла Жозефа Вайса, яка довго вважалася загубленою (!). Моцарт разом з Андреасом Шахтнером використовували рукопис твору як основу для опери Zaide — фрагмента музичної драми, історія створення якої дотепер невідома» (!). За круглу суму пішов «комод середини XVIII століття, можливо (!), зроблений в Зальцбурзі. Предмет збережений в оригінальному стані з незначними пошкодженнями і подряпинами. Швидше за все (!) це частина обстановки будинку, в якому народився Моцарт». Купили й «англійське пересувне піаніно, датоване 1780 роком. Імовірно (!), воно належало Моцарту». Так і залишилося незрозумілим, що ж купували європейські колекціонери? Речі Моцарта чи вольні фантазії на тему його речей? Адже, як вже мовилося, весь цей антикваріат завдяки продажу з аукціону набуває ваги і значущості. Потім ці речі апріорі сприйматимуться як оригінали, хоч би що вони являли собою насправді.

 

Нібито підробка виявилася не
такою

Іноді трапляються всяка дурня у сфері підробок антикваріату. Вважається, що твір — підробка, насправді ж його створив майстер зі світовим ім’ям. Так, на початку ХХІ ст. одним з найцінніших лотів на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку був теракотовий рельєф роботи відомого італійського скульптора Донателло. До 1990 року вважалося, що це твір майстра його кола, а не самого прославленого митця. З такою легендою рельєф був виставлений на аукціон в 80-х рр. минулого століття, але його не купили. І що ж? Проведені реставраційні роботи, в ході яких з рельєфу зняли шари фарби і штукатурки, показали, що він зроблений самим Донателло в 1450 році для церкви в Ліссаро ді Местріно. Який успіх! Дрібниця перетворилася на шедевр. Після цього на аукціоні «Сотбіс» рельєф був проданий за $4, 4 млн. Твір придбав Художній музей міста Кимбелла в американському Техасі.

 Сучасним хендмейком також виявився і саркофаг брата Ісуса. Коли злегка пошкоджений оссуарій (урна для поховання кісток померлих) з висіченим на ньому ім’ям Іакова, сина Йосипа, брата Ісуса, з’явився в Ізраїлі, його власник, ізраїльський колекціонер, заявив, що купив його 15 років тому у випадкового торгівця. Значущість знахідки переоцінити неможливо — адже вона виявилася ледве не єдиним матеріальним свідоцтвом існування Ісуса Христа. Проте археологи з ізраїльського Комітету пам’яток старовини встановили, що імена, висічені на саркофазі лише сучасне різьблення по каменю.

 

Викриття міфів у Перу

Сумною популярністю користується і храм Достатку інків в перуанському селі Чукіто. Храм є кам’яним блоком з численними кам’яними скульптурами у вигляді фалосів. Стародавні руїни інків щорічно привертають мільйони туристів. До руїн храму Достатку, який, як вважалося, існував вже сотні років, з’їжджалися, зокрема, безплідні жінки, щоб вимолити собі потомство. Недавно фахівці встановили, що цьому «пам’ятнику» від сили 12 років. Жителі Чукіто власноручно побудували руїни храму і виточили кам’яні фалоси в надії привернути в село якомога більше туристів. Як сказав Роландо Паредес, директор Інституту культури міста Пуно: «Просто люди грамотно створили міф».

 Підготував
Сергій Лебедько

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com