І Карлсон, який живе на даху...

Якщо в одному контексті ви почуєте три слова – ABBA, хокей і Нобелівська премія, підсвідомість безпомильно видасть посилання: Швеція. І доповнить уяву «фірмовими» штампами – шведський стіл, шведська родина, шведський соціалізм...

Швеція нагадує ідилічну картину, яку малював романтик: гарні будинки з черепичними дахами, квітники, яскрава зелень лісів, засилля озер і річок, усміхнені люди, нові автомобілі і якісні дороги.

Північна Венеція

Туристи вважають шведську столицю одним із найкрасивіших міст світу. Погодитися з цим доволі легко. Варто лише пройтися вузенькими середньовічними вуличками центральної частини, де неодмінно заблукати, чи спуститися в метро – справжню галерею сучасного мистецтва, або в компанії з романтичними сутінками здійснити невеличкий круїз на кораблику під стокгольмськими мостами. «Красуня на воді», як самі шведи величають свою столицю, або «Північна Венеція», як пишуть про Стокгольм туристичні путівники, – одна з найчистіших столиць Європи. І це не просто метафори заради краси. Якби ви знали, як легко тут дихати свіжим морським повітрям! Тут не дивина викупатися у самому центрі старовинного міста чи спіймати на вудочку диво-рибину біля самого Королівського Палацу. Або зловити омріяну засмагу на острові Лонгхольмен на одному з піщаних чи гальковому пляжів...

Право називатися містом Стокгольм отримав 1252 року з рук регента Швеції Біргена, який чимало зробив для того, аби перетворити це місто на столицю і прикордонний пункт на балтійському березі. Ще в XV столітті територія Стокгольма не виходила за рамки нинішнього «Старого міста» – Гамла Стану. Сьогодні королівська столиця розкинулася на 14 островах, що з’єднані безкінечними мостами і переходами. Третина її території – канали і протоки.

Вода тут усюди… Тому реагуйте нормально, якщо вам разом з туристичною картою міста і схемою автодоріг урочисто вручать спеціальну інструкцію. А в ній – детально розписано, як поводитися, коли ви раптом, керуючи автомобілем, втрапили з набережної прямісінько у воду. Це змушує задуматися: отже, падають! І очевидно, факти такі непоодинокі... Можливо, тому в країні так популярні велосипеди.

Найзручнішим громадським транспортом столиці вважається метро і автобус. Дістатися з одного її кінця до іншого можна швидко: Стокгольм – невелике місто. Незвичне око заїжджого злегка дивують нерухомі ескалатори в метро, які «оживають» тільки завдяки світлочутливим елементам: є пасажири – їдемо, а немає – навіщо марнувати енергію?

В автобусах прочиняються задні двері лише для бажаючих вийти. А заходять пасажири тільки через передні двері, одночасно сплачуючи за проїзд водієві-контролерові. І нікому на гадку не спаде прошмигнути через прочинені задні двері. І що б подумали про все це наші «зайці»?!

Шведи люблять статистику. Вирахували, що 30 відсотків тих, хто рухається дорогами країни, – велосипедисти. Та й бензин у Швеції доволі дорогий навіть для заможних жителів. Хоча сьогодні Швеція – одна з найрозвиненіших країн світу за рівнем життя. Тенденцію до його неухильного зростання зафіксували на землі вікінгів лише в 50-х роках минулого століття. А ще на його початку шведам загрожувала доля нації, яка поступово спивалася. «Сто грам» алкоголю для розігріву, настрою і від нудьги перетворювали вольових нащадків вікінгів на злюмпенізоване, здеградоване населення. Ситуацію врятувала запроваджена система талонів на торгівлю алкоголем, яка існувала аж до середини 1950-х, коли ріст добробуту відтіснив алкоголь у житті шведів далеко на задній план.

Багато хто не без сарказму стверджує, що «шведський соціалізм» збудували завдяки сухому законові. Та хоч би що говорили скептики, а головне результат. 1995-го Швеція стала членом ЄС – після того, як на референдумі за це висловилося всього 52,3 відсотки населення.

На дно – назустріч «славі»

Шведів вважають найбільш миролюбною нацією – сьогодні вони не мають ні до кого претензій. Навіть до сусідів-норвежців, які «приватизували» право називатися єдиними нащадками вікінгів. Можливо, тому норвежці і заслужили «честь» стати героями шведських анекдотів. Не ясно тільки, хто з кого мав би кепкувати. Бо ось що цікаво: якщо в столиці Норвегії мандрівників зустрічають три музеї корабельної слави (вікінгів, «Кон-Тікі» і «Фраму»), то Стокгольм запрошує туриста відвідати музей корабля, який безславно затонув, щойно вийшовши з порту. Корабель «Ваза» пішов на дно не під час морського бою, а від сильного хвилювання у бухті.

Потім з’ясувалося, що судно, збудоване на честь короля Густава І Вази, мало неправильну конструкцію і було обтяжене надміром зайвих деталей. Та винними виявилися... жінки. Команді дозволили взяти у перше плавання дружин, і це, мовляв, спричинило нещастя. Звідти й пішло: жінка на кораблі – лиха прикмета. Цікаво, що король Ваза кожен крок звіряв з порадами астрологів. І ті в один голос запевнили: 10 серпня 1628 року – найсприятливіший день для виходу в море... Як «у воду дивилися». Корабель пролежав на дні 300 років, після чого його дістали, реставрували і «запакували» в музей. Вочевидь, треба мати характер, аби пишатися власними поразками.

У Швеції гордість за свою історію народжується разом з людиною. Причому, пишатися перемогами і не соромитися поразок тут уміють однаково щиро. У Стокгольмі ледь не в кожному кварталі можна натрапити на пам’ятник котромусь із королів, принців чи іншому історичному діячеві, піднесеному майже до рангу святого. Бронзовий Карл ХІІ в одному із скверів центральної частини міста нагадує про Полтавську битву, яка, до речі, закінчилася для шведів безславно... «Жаль, що Карл ХІІ програв під Полтавою, – зауважив, фотографуючи короля, хтось з історично підкованих українських туристів, – були б уже зараз у Європі...»

«Якщо не клює – кохаємось»

Ніхто так не любить природу, як шведи. Так вони вважають. Про норвежців, «поведених» на природі, скромно забувають. Навколо Стокгольма розкинулося 25 тисяч островів – переважно безлюдних. А країна не страждає від перенаселення. Ось тут шанувальники пейзажів і відриваються за повною програмою. Туристи дивуються: як можна жити серед такої первозданної тиші. «Дуже просто, – жартують шведи. – Влітку ми ловимо рибу і кохаємося. А взимку, коли риба не клює, – тільки розмножуємося».

В інтимній сфері шведи абсолютно вільні: ніяких табу тут бути не може, вважають вони. Легкі природні стосунки, на їхню думку, рятують людей від проституції та збочень. Між іншим, поняття шведська родина, яке має в нашій свідомості натяк на якусь неформальну традицію сімейного життя, тут пояснюють доволі прозаїчно. Хелен Альм, співробітниця FOJO – журналістської академії – розповідає, що вислів шведська родина виник за зламі 60-70 років минулого століття. Молоді люди, переважно студенти, аби полегшити вирішення побутових та фінансових проблем, жили у спільно орендованих квартирах невеликими групами. «Це ні в кого не викликало жодних іронічних посмішок чи підозр», – говорить Хелен. Однак, зауважили ми, між молодими, згідно із законами природи, часто виникають непередбачувані почуття. У відповідь наша співрозмовниця лише загадково посміхнулася…

Кажуть, швед застібає душу на всі ґудзики. Жителі цієї країни емоційно замкнуті і не звикли ділитися своїми душевними стражданнями. Хоча виходячи на люди, «чіпляють» на обличчя люб’язні усмішки. Проте рідко знають, хто мешкає за сусідніми дверима. А пунктуальність тут доведена до абсолюту. Клієнтів у перукарнях обслуговують чітко за графіком. Якщо записався до майстра, але з якоїсь причини не зміг з’явитися – не хвилюйся: рахунок... отримаєш.

Цивілізація неймовірно облагородила навіть таку прозаїчну річ, як черги. Зрозуміло, шведи не мають поняття, що таке марнувати час у натовпі за бажаним дефіцитом. Зустрітися з цивілізованим натовпом тих, «хто очікує», у Стокгольмі можна у відділеннях поштового зв’язку та спеціальних магазинах продажу спиртних напоїв. Номер кожного живого члена рухомого ланцюга фіксується електронним табло. І допоки воно не підморгне цифрами, що означають ваш код, можете спокійно випити філіжанку кави чи переглянути кипу свіжої преси на зручних канапах.

Шрек проти Карлсона

Песимісти даремно наполягають, що дитинство прощається з нами раптово і безповоротно. Попри прохолодну погоду, ми навмисне залишили вікна відчиненими, пильно вдивляючись у панораму черепичних дахів старого міста. І все чекали, що ось-ось поблизу загурчить моторчик доброго веселуна Карлсона. Але кумедний «чоловік у повному розквіті сил» ніяк не з’являвся...

А от дах одного з центральних кінотеатрів Стокгольма осідлав самовпевнений Шрек, який разом з зі своїм мультяшним другом Віслючком запрошував подивитися чергову серію своїх пригод. Та попри нахабний тиск глобалізації, шведи люблять власні казки. Астрід Ліндгрен просто обожнюють. І хоча для нас більш «відомий і популярний» Карлсон, та найзнаменитішим шведським літературним персонажем є «Пеппі – Довга Панчоха».

Героїня цієї повісті – шибеник, дівчинка-підліток, що аж руда від ластовиння, котра живе одна в напівзруйнованому будинку, поки її татусь, капітан корабля, плаває морями-океанами. Нікому непідконтрольна дівчинка постійно порушує спокій добропорядних сусідів, чим викликає захоплення місцевої дітвори і жахає їхніх батьків. В її будинку панує повний хаос, все вона робить перевертом, і коли Пеппі, наприклад, береться пекти пиріжки, то їх доводиться віддирати від стелі. Загалом, це образ безтурботного, босоногого дитинства...

А в Швеції воно дійсно безтурботне. І крилатий вислів про щасливе дитинство, що так активно культивувався на терені колишнього СРСР, у Стокгольмі можна розуміти без підтексту. Вбрані, ніби ляльки, усміхнені карапузи з першого подиху відчувають свою обраність і бажаність у цьому світі. І від перших усвідомлених днів вчаться не розуміти поняття «комплекс» і пишатися своєю вітчизною. В одному із стокгольмських магазинів зграйка дітлахів бавилася в ігровій кімнаті, підстрибуючи й падаючи в пагорб кольорових кульок. Діти аж шаленіли від радості. Жива ілюстрація до підручника про щасливе дитинство...

«А ось на даху цього будинку жив Карлсон, – повідомив нам гід під час прогулянки містом. – Експерти довго сперечалися, доки таки узгодили координати». Хто знає... Можливо, гід і каже правду. Але казковий веселун, як на нас, міг облюбувати будь-який з цих з будинків. І нехай кожен для себе вирішує, на якому саме із цих дахів жив Карлсон.

Ви, напевне, не повірите, але купити Карлсона у Швеції практично неможливо. Ми про іграшку, яку хотілося б привезти додому на сувенір. Кілька екземплярів, які трапились у сувенірній крамниці, відверто кажучи, розчарували. Ціна кусається, а схожості з казковим героєм – майже ніякої. Зате дуже багато лосів. На подушках, футболках, серед іграшок. Один з них – лось-сонько – так зворушливо хропів уві сні, похитуючи головою, що ми не втрималися від спокуси... Тепер він спить у Києві і навряд чи здогадується, що змінив координати. Цікаво, чи сниться йому рідна Швеція?

Юлія Косинська,
Олег Крук
Фото Олега Крука
Київ – Стокгольм – Упсала