Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Політика відкритих дверейУрядовці хотіли вбити двох зайців. По-перше — показати свою лояльність до Світової організації торгівлі, аби та швидше прийняла рішення про членство України. По-друге — за допомогою дешевого імпорту знизити ціни, які чомусь стали стрімко зростати після початку роботи нового уряду. Достатньо згадати, як у 2005 році Юлія Тимошенко намагалася погасити бензинову кризу, скасувавши мито на імпорт нафтопродуктів, внаслідок чого вітчизняні НПЗ не могли конкурувати з дешевшим бензином з Росії, Білорусі, Литви та Румунії. Хибність цієї політики стала зрозумілою лише під час кризи. Хоча світові ціни на нафтопродукти впали утричі, бензин та дизельне пальне на українських АЗС подешевшали всього на 1-1,5 гривні за літр. Пізніше ціни знову почали зростати і навіть перевищили передкризовий рівень. Контролювати торговців практично неможливо, адже це, здебільшого, маленькі фірми, які у разі потреби легко ліквідовуються і перереєструються. НПЗ не могли конкурувати з імпортерами, адже були змушені суттєво скоротити виробництво і зменшити споживання нафти. Тому ціни на їхній бензин не надто відрізнялися від імпортних. Фактично, Кабмін своїми руками завдав удару по власному виробництву нафтопродуктів, що зробило країну залежною від чужих енергоносіїв. А це напряму впливає на собівартість інших товарів. Засиллю імпорту також сприяла кредитно-грошова політика. Як відомо, навіть успішне підприємство постійно потребує додаткових грошей для розвитку, які видають банки у вигляді позик. Однак кредитувати реальний сектор під низькі відсотки на п’ять-сім років банкам було невигідно. Вони охочіше надавали позики на придбання житла або побутової техніки. Не сприяла фінансуванню виробництва і кредитна політика НБУ. Ставки рефінансування на рівні 7-10,5% не дозволяли банкам надавати дешеві позики. Єдиним виходом для підприємств були валютні позики, які під час кризи подорожчали для них на 50-80%. Про розвиток конкурентноздатної продукції у таких умовах годі й говорити. Інша річ — іноземні позики, які надавалися українським банкам під 3-7%. Про те, що віддавати ці гроші доведеться коштами МВФ та платників податків, ніхто не знав. Маючи порівняно дешеві ресурси, банки й не думали кредитувати підприємства, сконцентрувавшись на населенні, яке після десятиліть бідності отримало можливість придбати найнеобхідніше. Іноземні кошти були витрачені на іноземні ж авто, побутову техніку, будівельні матеріали. І, нарешті, третя складова — газова політика. За даними Держкомстату, блакитне паливо сягає 1/6 всього імпорту у грошовому еквіваленті і майже все купується у Росії. Внаслідок урядових дій газ подорожчав уп’ятеро. Хоча під час кризи його споживання скоротилося на 20%, але ціна лише зростала. Та й транзит палива територією України упав на 25%, отже, зменшилися і надходження за його оплату. У Києві так і не наважилися підняти у 2009 році тарифи на транзит, побоюючись, аби Москва не призначила ще більш фантастичну ціну на газ. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |