ДОЛЯ ПОЕТА

Днями в Міжрегіональній Академії управління персоналом відбувся щорічний вечір, присвячений життю та творчості відомого українського поета-лірика Василя Симоненка.

Лейтмотивом вечора були рядки його відомого вірша:

"Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої одні"

 Вечір відкрила пісня «Синові» на слова поета, розчуливши зал своєю красою та ніжністю виконання. Ведуча коротко і зворушливо розказала молоді про життя і творчість великого поета, після чого глядачам продемонстрували фільм виробництва п’ятого каналу «Гра долі», який глибоко розкрив трагічну долю Василя Симоненка. Життя поета, хоч і недовго, грало різними кольорами веселки. Творчі падіння та піднесення, сльози та радощі особистого життя, розуміння, переоцінка істин буття, — усе це бурхливою течією вирувало в серці поета.

Після перегляду автобіографічного фільму слово надали професору, директору Центру культурологічних та етнополітичних досліджень, керівнику проекту, науковому редактору, упоряднику 4-томника творів Василя Симоненка «Спадщина» Василю Васильовичу Яременку. Познайомившись у Івана Світличного, дві талановиті людини щиро заприятелювали.

У своїй промові Василь Васильович закликав молодь дорости до думок Василя Симоненка, заперечувати і переростати їх. Щоб ніколи не було інтелектуального застою, а лише дорога вперед: «Василь Симоненко писав з двадцятирічного віку, тому його творчість присвячена молоді. Станьте ровесником поета, відчуйте її душею. Василь був надзвичайно емоційною людиною. Це був величезний духовний світ, який народжував поезію життя. З двадцятого в двадцять перше століття він прокричав гімн «Любіть людину». Кажуть, що є люди, яких можна замінити, але це не так. Є посади, які можна замінити, а кожна людина неповторна. Вона велика своєю малістю».

Об’єднавши твори поета у цілісний сценарій, зі сцени пролунала лірика автора у виконанні студентів Економіко-правового технікуму при МАУП. Марія Блощинська обрала для виконання філософський вірш «Є тисячі доріг…», Руслана Ніколишина прочитала ніжну поезію «Задивляюсь у твої зіниці…», Валерія Сизова прочитала вірш «Вона прийшла», Владислава Мисюкевич зупинила вибір на поезії «Найогидніші очі порожні». Тему материнської долі і материнської любові представила віршем «Одинока Матір» Юлія Крачок, а Олена Карпенко обрала громадянську лірику — «Україні».

Цього вечора Василь Симоненко промовляв до кожного у святковій залі — через фотографії, кіно, вірші у виконанні учнів та навіть живий голос поета. Кожен рядок його поезії сяє діамантами, зігріває душі кожного, хто читає їх.

Вечір закінчився словами поезії Василя Бута, присвяченої Василю Симоненку:

Свій шлях у всіх колись кінчається,

І майже кожному до ніг кладуть вінки.

Одні жили, помруть і забуваються,

А інші пам’ять залишають на віки.

На їх могилах виростають бур ‘яни і квіти,

Бо тіло тлінне, та душа жива,

І для народу вічно будуть жити -

їх пам’ять, совість і палкі слова.

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,

То в кожнім слові кожного вірша -

Живий поет, поки живі є люди,

Бо в кожного із нас живе твоя душа.

І хоч землею стисло тобі груди,

Та голос твій лунає звідтіля:

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Поки живий він буде — житиму і я».

Поки живе творчість Василя Симоненко, пам’ять про нього не помре ніколи, а буде вічно полонити душі, які прагнуть щирого та вічного.