Зовні спокій — всередені закипає

Отримавши необмежену владу в державі, Партія регіонів постала перед небезпекою не витримати випробування, даровані цією абсолютною владою. Конфлікт інтересів, що виник між різними групами впливу всередині партії, вже призвів до її ослаблення, а в недалекому майбутньому може вилитись у повноцінний розкол — ще до парламентських виборів, що відбудуться восени 2012 року. Внутрішня консолідація «регіоналів» і принцип не виносити внутріпартійні конфлікти на публіку починає поступово давати збій, про що свідчать публічні суперечки між Адміністрацією Президента і урядом, протистояння між окремими партійними посадовцями в областях, а також періодична критика на адресу уряду з боку ЗМІ, власниками яких є представники партії влади.

Без виразного ідеологічного стрижня, керована винятково бізнес-інтересами, Партія регіонів фактично приречена на втрату впливу і розпад на низку окремих політичних сил. Цьому процесу активно сприяють фактори погіршення соціально-економічних показників, падіння рівня життя населення, негативний вплив світової кризи на ситуацію в країні, а також обмеженість внутрішніх українських ресурсів, яких «на всіх» уже не вистачає. До того ж, Президент, отримавши всю повноту повноважень, схоже, не зацікавлений у збереженні впливовості Партії регіонів як потенційного конкурента у боротьбі за владу. Отже, є усі підстави очікувати наростання суперечностей між окремими бізнес-групами в партії влади, що проявлятиметься в кадровій ротації, посиленні критики на адресу уряду та окремих його представників, а також у переорієнтації низки впливових представників партії на вибори в мажоритарних округах. Тотальне розчарування населення владою та бажання бачити у виборчому бюлетені нові назви та імена може остаточно позбавити Партію регіонів політичної монополії в Україні.

Партія влади в Україні — це не певна політична ідеологія, як у більшості розвинених країн, а об’єднання бізнес-груп, кожна з яких прагне вхопити свій шматок бюджетного пирога. На жаль, правда полягає в тому, що в Україні сьогодні немає жодної впливової партії з ідеологічним фундаментом.  Абсолютна більшість із них є скоріше машинами із накопичення прибутків, власники яких налаштували біль­шу частину законодавчої бази на режим задоволення власних інтересів.

Ми вже побачили, як легко політики мігрують від одного політичного табору до іншого. У демократичній державі депутат, який планує перехід до іншої парламентської фракції, має пройти через виборчу процедуру, покликану підтвердити, що його виборці не проти такої зміни. В Україні, натомість, на перебіжчиків скаржиться лише лідер партії, яка втрачає «бійців».  Тож не дивно, що нині діюча парламентська коаліція демонструє ознаки внутрішнього протистояння: бізнес-клани сперечаються між собою за права та привілеї.  Переростання протистояння у розкол викличе масу запитань. Що буде з вертикаллю влади в умовах, коли баланс сил — на стороні «ображених» структур Партії регіонів? Чи станемо ми свідками репресій, які сьогодні спрямовані переважно проти Тимошенко та її прибічників?  Чи стане президентська команда боротися за подальше збільшення повноважень Президента у спробі втримати владу?

З огляду на усе це виникає питання: можливо, контроль Президента над владою у країні не такий тотальний, як видається на перший погляд?

Фонд Спочатку Люди