Сир у мишоловці — не для нас

Хоч би як там було, але головною новиною останніх днів для українців став візит Прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, який впевнено розповідав нашому керівництво про вигоди вступу України до Митного Союзу Росії, Казахстану і Білорусі.

За словами В.Путіна, така вигода складає щонайменше 9 мільярдів грн. Ця сума начебто може покрити дефіцит нашого бюджету і відкрити нові великі ринки збуту продукції. Холодне ставлення нашого керівництва до ініціативи нашого північного стратегічного партнера стало несподіванкою для багатьох. Тобто зовні все проходило у найкращих традиціях ще радянського братерства, але холодок у стосунках був помітний.

Ще один цікавий збіг не пройшов поза увагою громадськості: буквально наступного дня в Україну для роботи в рамках міжнародної конференції, присвяченій 25-річниці аварії на ЧАЕС, прибув президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу. Після тривалої розмови тет-а-тет з поважним гостем наш президент В.Янукович оголосив далеко не нову тезу про те, що до кінця року будуть завершені переговори щодо підписання угоди про асоціацію України з ЄС та створення зони вільної торгівлі. З усього видно, що це нині слова В.Януковича завучали по-новому твердо і серйозно. І Баррозу у свою чергу сказав, що 2011 рік буде вирішальним для співпраці між Україною та ЄС. І знову відкрито сказав, що поступ залежатиме не лише від економічної доцільності,а й від того, як Україна дбатиме про «спільні цінності, такі як права людини, демократичні принципи, верховенство права».  Гість заявив про те, що Україна має нарешті вирішити, що для неї важливіше Митний Союз чи Зона вільної торгівлі, а ці речі виключають одне одну. Таким чином він натякнув на те, що співпраця з Україною сильно звузиться в разі нашого вступу до Митного Союзу. Мовляв, вибирайте... Аналітики вже гадають над словами Баррозу: невже Україна знову стає прекрасною нареченою, за яку воюють сильні і непоступливі претенденти? А може, наше керівництво нарешті стає самим собою, і поступово схиляється до прагматичної, національно орієнтованої політики, в основі якої лежатиме не сумнівна грошова вигода, але повільний і тривалий у часі розвиток на основі найсучасніших інновацій в технології виробництва. Якщо це так, то ми стаємо свідками дивних, але логічних метаморфоз влади. Життя, так би мовити, примусило. Хоч би як там було, але тверда позиція нашого керівництва робить йому честь і піднімає авторитет в очах громадян. Адже сир у мишоловці — не для нас.

Більшість наших співвітчизників, почувши про Митний союз чотирьох країн, мало розуміють, про що йдеться. На поверхні — розмови про суцільні вигоди для України: 6,5-9 мільярдів доларів щороку, зниження ціни на газ, тісніші взаємозв’язки.

Жодна твереза людина не виступить проти розширення співробітництва України з Російською федерацією. Але чи все, що блищить, є «золотом» співпраці?

Митний союз — це створення єдиної митної території чотирьох країн: Росії, України, Білорусії та Казахстану. Нема митних кордонів, його перетин відбувається без сплати податків та митного оформлення.

У цьому, здавалося б, привабливому моменті є серйозний удар по нашій кишені. Йдеться про ПДВ. Чинне у світі податкове законодавство, і Україна не виняток, передбачає, що оподатковується імпорт і не оподатковується експорт — принцип обкладення податком того, що споживається всередині країни.Тепер звернемося до цифр. У 2010 році Україна експортувала до Росії товарів на 13,4 мільярда гривень, імпортувала — на 22,2 мільярда гривень. Ми отримували податки з 22,2 мільярда гривень — 4,44 мільярда доларів, наш сусід — з 13,4 мільярда гривень — 2,68 мільярда доларів.

У Митному союзі Україна ці податки втратить, точніше, ми їх будемо сплачувати, а надходитимуть вони до бюджету РФ, а це 1,8 мільярда доларів: 4,44-2,68=1,8.

За принципом місця споживання сьогодні сплачується і акциз. Купуючи бензин, ми сплачуємо акцизний збір до бюджету України. У Митному союзі весь акциз за імпортовані нафтопродукти з Росії чи Білорусії буде надходити до їхніх бюджетів, а це додаткові дірки в наших кишенях.

До обох податків у Митному союзі буде застосовуватися режим стягнення на чужій території, а тому цифри українських втрат дуже динамічні і можуть змінюватися.

За два місяці 2011 року від’ємне сальдо торгівлі з РФ становило 2,8 мільярда доларів, що у 2,2 разу більше, ніж за цей період 2010 року — 1,26 мільярда доларів. За таких темпів за підсумками року воно може сягнути 19,2 мільярда доларів, що рівнозначно втратам українського бюджету на рівні 3,8 мільярда доларів щороку.

У режимі Митного союзу, при бажанні, можна взагалі проїсти весь бюджет України. Уявіть собі, що в Європу весь російський газ буде продаватися через дочірнє підприємство, зареєстроване РАО «Газпром» в Україні.

ПДВ від видобутку цього газу буде зараховуватися в бюджет РФ, а відшкодувати  ПДВ за експорт газу повинен буде український бюджет. Може і не вистачити.

Проблема друга. Вагові частки у голосах кожного з учасників визначатимуться масштабами їх економік, і це зрозуміло. Як і те, чий голос буде вагоміший для прийняття рішення.

Це означає, що велика частина повноважень щодо податкового законодавства перейде з Києва до Москви, як і оперативних рішень щодо Митного союзу.

Проблема третя. Суцільні «вигоди» від доступу до дешевого російського газу. Ми вже отримали дуже «вигідні» газові угоди 2009 року і ще «вигідніші» Харківські угоди. Тепер платимо за газ більше, ніж Європа, заплативши за це вічним перебуванням Чорноморського флоту в Криму.

По-перше, однією з виставлених Росії умов вступу до СОТ є приведення цін на газ до світового рівня. Воно має у повному обсязі набрати чинності з 2014 року, тобто трохи більше, ніж через 2,5 року.

По-друге, коли це вигідно, ми чуємо, що проблема цін на газ не є компетенцією урядів, а винятково компетенцією двох господарюючих суб’єктів — РАО «Газпром» та НАК «Нафтогаз України». Коли буде потрібно, ми почуємо це знову.

По-третє, нагадаю всім, що між Україною та Російською федерацією на рівні закону діє угода про вільну торгівлю, яка забороняє встановлення обмежень на взаємний експорт та імпорт — мит та прямих обмежень.

Угода є, а вільної торгівлі нема, бо Росія здійснила необхідні їй вилучення. І якщо навіть у проектах документів щодо Митного союзу цієї норми нема, то нема гарантії, що вона не з’явиться пізніше. Пригадайте, хто прийматиме рішення.

Проблема четверта. Із вступом до Митного союзу ми перестаємо бути членом СОТ. Треба забути про зону вільної торгівлі з ЄС. Чому для нас це важливо?

У сучасному світі проблемою є не імпорт, а експорт. Не можна оцінювати стан наших стосунків за загальним обсягом товарообігу. Роботу нашим підприємствам дає експорт. Частка Росії у нашому експорті становить 26,1%, Європи — 26,9% і майже стільки ж — Азії. Для Росії ключовими компонентами експорту є газ і нафта, які не мають проблем доступу до ринків. Для нас такий доступ є проблемою.

Європейський ринок для нас є вкрай важливим з дуже простої причини: він на порядки більший. Для тих, хто живе ілюзіями, зазначу: не йдеться про те, щоб до когось повернутися спиною. Не треба втрачати навіть мільярдного ринку, але потрібно добиватися доступу до більш потужних за обсягами ринків.

Митний союз не просто перекреслює можливості європейської інтеграції України. Він перекреслює головне — наше майбутнє.

Віктор Пинзеник, екс-міністр фінансів