«Калаш» — зброя чиновного пролетаріату

Років так десь із 40 тому поет Євген Євтушенко дав коротку, але вичерпну образну характеристику радянської номенклатури всіх рангів: «Їм начхати, що влада радянська, головне — аби влада була». Точніше не скажеш. Та ще задовго до цього простий люд Країни  Рад сформулював анекдотичну, але тільки на перший погляд, «Абетку начальників». Виглядала вона так: «А-Би-Ви-Го-Да».

Ці ж згубні для пересічного люду принципи з поросячим вереском успадкувало і чиновництво незалежної України. Деяких окремих романтиків, котрі сподівалися, що під синьо-жовтим прапором крастимуть менше, ніж під червоним, прибрали подалі з очей ще на перших демократичних виборах 1994-го року.

Стара абетка актуальна і в нинішніх умовах так званої бізнес-демократії. Вигода, вигода і ще раз вигода! Потрапити у горезвісні рейтинги усіляких там форбсів у сучасних скоробагатьків престижніше, ніж колись пробитись у члени Політбюро ЦК КПРС. Проте в останні роки поряд із Вигодою на перший план у цієї братії вийшла Безкарність. У найагресивнішій її формі. Чиновник старої дати в ситуаціях, які йому видавалися загрозливими, хапався за телефонну трубку. Нинішній держслужбовець або політик (версія — політик у кріслі держслужбовця) в аналогічних ситуаціях все частіше хапається за вогнепальну зброю.

Кривава хроніка Безкарності. Екс-нардеп Лозинський одержав 15 років за зумисне вбивство людини, що «мала нахабство» забрести на його, парламентаря, приватні угіддя. Прокуратура просила, щоправда, довічного, але апеляцію подавати чомусь не стала. Чомусь.

У цьому випадку вирок уже винесений. По двом наступним епізодам ще ведуться слідчі дії, тому утримаємося від публічного розголошення певних прізвищ.

Отже — епізод другий. Буковина. Голова районної держадміністрації з групою родичів і підлеглих по звірячому побили кількох місцевих жителів, котрі, знову ж таки, за версією підозрюваних, «ловили рибу не там, де належало». До честі Президента, він негайно позбувся такого одіозного представника своєї «влади на місцях». Наголошуємо: якщо під час розправи з тими, хто не туди втрапив, голова і його поплічники використовували карабін як холодну зброю, то при обшуку у нього вдома був знайдений цілий арсенал, де фігурував уже автомат Калашникова.

І найсвіжіший приклад — зі Слобожанщини. Інцидент, аналогічний буковинському. Місцевий бізнесмен, він же депутат низової ради та керівник місцевого партійного осередку в сутичці з дідом та онуком (версія — хрещеником) стріляв із автомата над головами та під ноги беззбройних. Щоправда, автомат в офіційних повідомленнях чомусь трансформувався в мисливський карабін АКМС. Хто не знає — це фактично бойова зброя калібру 7.62 мм на базі вищезгаданого автомату Калашникова.

Застерігаємо: ми згодні, що версія про «браконьєрів», котрі полювали чи ловили рибу у приватних володіннях, може мати місце. Більше того, згодні, що документи на ці угіддя (ліс та ставки) оформлені без порушення українського законодавства. Але ми маємо класичну ситуацію з невідповідністю правопорушення і покарання. Точніше — акту самосуду. Бо якщо ти і справді є власником лісу чи водойми, то зроби так, як це робиться в тій же Європі: зведи огорожу, розстав написані найбільшими літерами таблиці з відповідною інформацією, найми сторожів або єгерів, а головне — навіть у разі реального, підкреслюємо, реального зазіхання на твою власність не хапайся за зброю. Є сторожа, є міліція чи поліція чи жандармерія, котру ти чи твоя челядь зобов’язана викликати на місце інциденту. І край!

Що об’єднує всі ці три історії? Те, що чиновник (версія — політик), здобувши на виборах чи одержавши від влади чітко сформульовані Законом повноваження, надто довільно уявляє собі межі цих повноважень. І в результаті підмінює собою той же Закон. Причому, робить це в крайній формі: щось там здалося чи привиділося — де мій автомат?

А тепер — може, для декого несподіваний поворот проблеми. Як бачимо, сьогодні навіть чиновницька гнида найнижчого рівня обвішує себе і своїх холуїв БОЙОВОЮ вогнепальною зброєю. А для людини пересічної — того ж дрібного підприємця чи фермера — навіть травматичний пугач, що стріляє гумовими кульками, часто-густо недосяжна мрія. Чому?

Колись славетний американський зброяр Кольт сказав геніальну фразу: «Мій револьвер не лише примиряє, а й урівнює». Можна, звісно, вкотре зробити Закон про зброю жорсткішим, але всі ці Лозинські чхатимуть на ці заборони і надалі. А от якщо наші «безкарно-недоторканні» знатимуть, що на свої постріли з автомату під ноги беззахисному пенсіонеру вони у відповідь одержать від того ж пенсіонера, зважте, на цілком законних підставах, таку ма-а-аленьку кульку (і не гумову) туди, де вона найдошкульніше допече, то що?..

Для початку наш чиновний пролетаріат двадцять разів подумає, за що йому хапатися — за автомат чи все ж таки за телефон.

В.Н.