Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНСЬКЕ КІНО — ЦЕ СУЦІЛЬНА «ЗАГАДКОВА ОБСТАВИНА»

У неділю 19 червня на «Першому каналі» російського телебачення стартувала прем’єра художнього телесеріалу «За загадкових обставин» («При загадочных обстоятельствах«) — перший з чотирьох фільмів циклу. Наступні вийдуть в ефір 26 червня, 3 липня та 10 липня у цей же час. Всі чотири картини відзняті українською кіностудією «FRESH Production» у співпраці з українською ж «Star media».

Враховуючи нинішній стан українського кіно та певні особливості корпоративної солідарності російських телеканалів, вихід українського фільму та ще й у «золотий» час прайм-тайму — подія непересічна. Авторами сценаріїв усіх чотирьох фільмів є кадрові працівники МАУП, політичні оглядачі ДП «Видавничий Дім Персонал».

«Персонал плюс«: Наші поздоровлення з прем’єрою!

В. та Н. Лапікури: Дякуємо. Тим більше, що для нас це — потрійна радість. Бо всі чотири фільми є кіноверсіями наших повістей та романів із циклу «Інспектор і кава», над яким ми працюємо ось уже не один рік. Офіційний вихід першої книги — 2004-й рік. Тобто — це наша авторська екранізація власних творів. І нарешті, головне: ми разом із молодими українськими кінематографістами довели попри непросту ситуацію, що українське кіно існує і про його загибель найголосніше репетують або ті, хто не вміє знімати на рівні сучасних вимог, або ті, кому вигідно, щоб не було цього кіно, як і української книги, театру, а ширше — культури, мови, духовності… зрештою, самої незалежної України.

«Персонал плюс«: Невже ситуація виглядає саме так?

В. та Н. Лапікури: Саме так вона і виглядає. Нещодавно українська чиновниця, котра в нашому Міністерстві культури і ще чогось там, здається, туризму «відповідає за кіно», пожалілась у своєму інтерв’ю, що всі її спроби залучити саме наших, вітчизняних інвесторів до відродження національного кінематографу натикалися на стандартну реакцію: «Я, знаете, украинского кино не люблю…». А ти його, лебедику, бачив? Чи ти й досі живеш у полоні кепських анекдотів радянської доби, що є кіно хороше, погане і виробництва київської кіностудії?

«Персонал плюс«: Але ж нинішній уряд мало не на порядок збільшив державну допомогу кінематографістам.

В. та Н. Лапікури: І хто її побачить? У ЗМІ промайнуло повідомлення Генпрокуратури України про абсолютно нахабне розкрадання цих сум корумпованим чиновництвом і відвертими пройдисвітами.

«Персонал плюс«: А як же Канни?

В. та Н. Лапікури: Даруйте за різкість, але складається враження, що поява хоч якогось, хоч студентського, як зараз кажуть, артхаузного чи андерграундного кіно з України в Каннах, потрібна була донедавна лише підставою для прогулянки у це справді чудове місто сімейства нашого «космічного» мера, аби себе показати і в бутіках десятками тисяч доларів порозкидатися. Все! Ми вже казали про це в минулорічному інтерв’ю: якщо за гроші голландського інвестора колишній громадянин України з російським паспортом і німецькою реєстрацією зусиллями румунської кіногрупи і російських акторів знімає в Білорусі фільм про те, які виродки ці нинішні російські селяни — то до чого тут Україна? А ця, вибачте, кінопровокація з подачі… а чорти його батька знають, із чиєї — але представляла у тих же Каннах Україну. А справжні майстри екрану, молоді, талановиті, перспективні, сиділи вдома і, даруйте, лікті обгризали. Зате галасу скільки було в тій же пресі! Про чергову велику перемогу! На культурному фронті! Яка перемога? Те, що не всі пішли з залу, а хтось досидів до кінця? Даруйте!

«Персонал плюс«: Розуміємо. Але повернемося до вашого серіалу.

В. та Н. Лапікури: Кіно — мистецтво колективне. Це ми затямили ще з часів нашої роботи над документальними телесеріалами на УТ-1. Художнє кіно ще більшою мірою колективне підприємство. І ми вдячні молодим, але вже спра­в­жнім, щонайменше європейського рівня продюсерам Олегу Щербині, Юлії Чернявській та Владу Ряшину за те, що вони не просто зібрали групу високих професіоналів, а й поєднали в одній команді майстрів із багаторічним професійним досвідом і амбітну молодь. Режисера Максима Мехеду ми полюбили, як свого сина. А виконавчий продюсер Дмитро Криворучко вразив нас не лише тим, що знає, у що обійдеться кожний конкретний політ нашої творчої фантазії, а й володіє вельми глибокою обізнаністю в тонкощах кінодраматургії. Недаремно престижний конкурс «Коронація слова» залучає його до свого журі.

«Персонал плюс«: От­же, творча група вашого серіалу стовідсотково українська. А виконавці головних ролей?

В. та Н. Лапікури: Ну знов за рибу гроші! Чому коли серб Гойко Мітіч у німців грав індіанця, то це не ображало нічиїх етнопатріотичних комплексів. А якщо прекрасний актор Валерій Золотухін, чий зоряний час у кіно, до речі, почався з ролі міліціонера — і у нас же він цього міліціонера, тільки вже постарілого грає, то — «Ой!«? Не кажемо вже про ще одну славетну роль цього майстра — у фільмі «Бумбараш» саме київської кіностудії. Або ще різкіше: коли відомий український актор грає в російському фільмі ну дуже далекого від реалій націоналіста, то це, бачите, мистецтво, у нього свої закони. А коли той же Майков, котрий виріс у Києві, школу тут закінчив — із задоволенням працює в українському проекті, то це вже, панове, політика?

«Персонал плюс«: Сто­совно європейського рівня творчої групи — це аванс?

В. та Н. Лапікури: Ні, констатація факту. Які б плітки не поширювала і наша українська, і російська жовта преса про той же Перший російський канал, але його очолюють професіонали дуже високого рівня. І просто так «золотий» ефірний час вони якимсь невідомим варягам та ще й аматорам не віддадуть. Це перше. І друге: один із фільмів нашого серіалу, «Поїзд, що зник» привіз рік тому з Міжнародного фестивалю детективного кіно (десятки країн, сотні фільмів і серіалів) три нагороди, з них одну головну. І що? Хто, крім нашого щотижневика «Персонал плюс» та спеціалізованих сайтів, про це повідомив? У нас взагалі складається враження, що по-справжньому творчі люди у так званий «формат» в Україні не вписуються. Їх відпихають ліктями «професійні плакальники». Але давайте повернемося до власне серіалу.

«Персонал плюс«: Згода. Чому з усіх існуючих у літературі жанрів ви обрали детективи?

В. та Н. Лапікури: Не тільки. У нас є вже видані фентезі — і для дорослих, і для дітей, історико-біографічна проза, нарешті — «справжній» роман та ще в такому рідкісному підвиді, як химерна проза. Або ж — роман-анекдот, як кому більше подобається. Але ми справді дуже любимо детектив. Справжній. Котрий не лише вдовольняє нездорову цікавість прихованих психологічних некрофілів…

«Персонал плюс«: Ой! А це як?

В. та Н. Лапікури: А це коли замість психологічної мотивації злочину нам підсовують белетризований опис патологоанатомічної експертизи. Розумієте, вважається, що головне завдання детектива — підказати читачеві відповідь на запитання: «Хто?». Це помилка, глибока помилка. Для цього є кримінальна і судова журналістика. А письменника над усе має бентежити запитання: «Чому?».

«Персонал плюс«: А тоді — чому ретро-детектив? Адже дія ваших книг і фільмів чітко позначена сімдесятими роками минулого століття і обмежується переважно Києвом та околицями.

В. та Н. Лапікури: У книгах — так. А в кіноверсії час збережений, а от щодо місця дії, то на прохання замовників воно визначене як «десь в СРСР». Ми трохи попручались, а потім погодились. Бо на наше глибоке переконання злочинність в СРСР була побічним продуктом титанічних ідеологічних зусиль КПРС зляпати новий вид людини — «гомо совєтікус», себто людину радянську. І от ця обставина, перш за все, замовчується нині політиками з «вічновчорашніх» і їхніми не дуже численними, але галасливими прихильниками. Знаєте, як тільки «Перший російський» вивісив на своєму сайті короткі — у кілька фраз анотації фільмів нашого серіалу, як на форум ломонулися деякі «правдолюби-правдоруби» з галасом, що це не кіно, а цинічний наклеп на райське життя в СРСР, що сценаристам треба повідривати руки-ноги, а акторам набити фізіономії. Уявляєте? Вони ще не бачили жодного кадру, а вже кричать, що все було не так.

«Персонал плюс«: Не знаємо, як ці ваші опоненти, але принаймні частина з них бодай один-два фільми серіалу, як ми самі переконалися, зазирнувши в Інтернет, могли побачити.

В. та Н. Лапікури: Маєте на увазі горезвісних піратів, тільки не тих, що сомалійські? Так, це проблема глобальна. Але, скажімо, американський чи європейський любитель «халяви» посилається на «святе право людини одержати інформацію», а наш жлоб дає тобі межи очі: «Ти кіно для кого зняв? Для людей? От люди й мають право брати, а ці ваші авторські права у нас не діють — і то добре». Це вже просто пошесть якась — вкраде, зараза, розкидає по сайтам «щоб людям зручно було» та ще й на форумах обшмарує з голови до ніг. Хоча — з іншого боку… ми, напевне, як письменники, є чи не лідерами в Україні за кількістю несанкціонованих скачувань наших творів. І що характерно — після минулорічної перемоги на «Детективфесті» російські, наголошуємо, російські сайти від Калінінграду до Хабаровська почали масово вивішувати не переклади, а саме українською мовою, оригінали наших повістей і романів. І не тільки детективів, а й уже згаданої «химерної прози».

«Персонал плюс«: Проблема двомовності в несподіваному ракурсі?

В. та Н. Лапікури: Так! І це зайве підтвердження того, що русифікація під маскою так званої двомовності, яку пропагують і проштовхують нинішні політики з табору більшості, є насправді або стовідсотково політичною акцією, або яскравим виразом їхнього лінгвістичного олігофренізму.

Але годі про політику. Повернемося до серіалу. Вкотре. Ми ні в якому разі не збиралися ганити підряд наше минуле. Недаремно в авторських анотаціях до «Інспектора і кави» ми написали: це розповіді про ті часи, коли слово «мент» ще не було лайкою. А в тому, що воно нею стало, даруйте, не наша провина. Це фільми про краще в людині, те краще, що не піддається ніяким загадковим, надзвичайним чи ще якимсь там обставинам. А те, що у нас є достатня кількість однодумців, свідчить хоча б такий факт: після дуже скромної, ніким не анонсованої прем’єри на «Інтері» в не найкращий ранковий час — у пошуковій системі «Гугль» назва серіалу дала 375 тисяч запитів. Наступного ж дня, після того, як «Перший російський» проанонсував свою прем’єру, ця кількість зросла до трьох з половиною мільйонів. Тобто — серіал зажив своїм, незалежним уже від авторів життям ще до його появи в світовому ефірі. Саме в світовому, бо «Перший російський» показує його не тільки у себе та в країнах СНД, а й транслює на Європу і США.

«Персонал плюс«: Які перспективи на продовження серіалу?

В. та Н. Лапікури: Сценарного матеріалу у нас достатньо. Бо самих лише книг із серії «Інспектор і кава» вже вийшло десь 15. Ще стільки ж чекає свого видавничого часу. Стосовно кіноверсії — то будемо сподіватися на те, що отой рейтинг зацікавленості темою (3,5 мільйони запитів лише в Інтернеті) трансформується в бажання як мінімум такої ж кількості глядачів дізнатися, а що було далі. Можна лаяти рейтинг, можна піддавати його сумніву, але в такому жанрі, як наш, він має домінуюче значення. Навіть для таких корифеїв, як Агата Крісті, Рекс Стаут та Стіг Ларссон.

«Персонал плюс«: Дай Боже!

В. та Н. Лапікури: …нашому теляті та вовка з’їсти? А куди він, вовчик, дінеться!

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com