САЛАМ, САУДІЄ!

Нам особисто ця близькосхідна держава, що потопає у піску і розкоші (двох несумісних у  цивілізованій Європі чинниках), дуже симпатична. З різних причин.

Ну от вам перший приклад: коли футбольна команда Його Величності з гуркотом і свистом вилетіла з чемпіонату світу з футболу вже у відбірковому турнірі, голова їхньої футбольної федерації (звісно, один із принців) не став закликати кари небесні на голови суддів або, як радили деякі фани, рубати ноги футболістам, а голови тренерам. Вах, спаси Аллах! Його Величність голова федерації лише філософськи зауважив: із глечика не можна витрусити більше, ніж у нього налито. Особливо, якщо цей глечик порожній.

Всупереч міфам жовтої європейської преси, саудівці своїх жінок шанують. Скажімо, головою федерації і водночас граючим тренером збірної з дуже екзотичного виду спорту — стрілянини з бойового луку на скаку верхи на конях — є, знову ж таки, за традицією, Її Величність дружина Наступника королівського престолу. І уявіть собі: коли ця дивовижної краси жіночка галопує верхи на конику, вартістю з табун «мерседесів», жодна жива саудівська душа не здіймає ґвалту, куди йдуть бюджетні кошти.

Приємно зазначити, що й так звана світова громадськість нарешті помітила суттєві демократичні зміни в напрямку демократизації суспільного життя аравійців. Зокрема в галузі гендерної рівності. По-перше, влада відмінила ганебний закон, який забороняв неодруженим мужчинам та жонатим чоловікам без своїх половинок швендяти у суботу й неділю торгівельними центрами. Сиди, мовляв, зараза, вдома або супроводжуй свою ханум у такому корисному для здоров’я і демократії шопінг-турі.

Водночас віднедавна п’ять діб тюремного ув’язнення загрожує тим саудівським легіням, котрі, незалежно від сімейного стану та дня тижня, намагатимуться у вищезгаданих торгівельних центрах зав’язати знайомства зі сторонніми жінками, а особливо пропонувати їм номери своїх мобільників. До речі, п’ять діб — це для першого разу. За другим уже двадцять п’ять. Світова феміністична громадськість — у захваті!

Водночас мусимо з жалем констатувати, що в цьому відношенні Україна — не Саудівська Аравія. Хоч ти гопки скачи, хоч на голову ставай у плані забезпечення демократичних реформ, а все одно від нас у Європі пики вернуть. І все якісь зачіпки знаходять. І добро би, якби йшлося виключно про способи гуманної стерилізації безпритульних собак або особливості утримання деяких опозиціонерів у місцях ув’язнення. Он у Туреччині їхні буцегарні вже давно в приказку увійшли, а ніхто в Європі не галасує. І не вимагає засудити і обкласти санкціями, як ведмедя в барлозі.

Невтомний «Юзьо Обсерватор», він же Юрій Винничук у найсвіжішому інтерв’ю висловив слушну думку: з наперсточниками не можна вести виважену делікатну дискусію. От тільки він, як на нашу думку, дещо помилився адресою. Бо справжні наперсточники, світового штибу, сидять, зокрема, у штаб-квартирі МВФ. Там нещодавно відкритим текстом оголосили, що розвитку ліберально-демократичних тенденцій в усьому світі заважають… люди похилого віку. Пенсіонери, одне слово. Замість того, щоб невтомно працювати і збагачувати той же МВФ, вони, бачите, лише споживають. А відтак є лише два способи вирішення проблеми. Перший: максимально збільшити вік виходу на пенсію. Але тут, як ви розумієте, є свої природою продиктовані обмеження. Тож версія друга, яка нині наполегливо нав’язується Україні — максимальне зменшення пільг і пенсій аби цей ненависний ліберастам контингент якомога швидше виздихав. І це не метафора з нашого боку.

Як відомо, МВФ мало не з ножем біля нашого горла вимагає щоб українська влада радикально переглянула в бік підвищення тарифи на ЖКГ, зокрема на газ для населення. Останні незалежні соціологічні дослідження показали, що виконання самого лише «газового ультиматуму» МВФ призведе до того, що тільки чотири відсотки українців безболісно переживуть цю процедуру. Понад 60% не заплатять ані копійки. Бо нема. Решта — пищатимуть, матюкатимуться, бідуватимуть, зате дурні з МВФ будуть раді.

Є у нас одна думка: той, хто впроваджував у всьому світі нинішню модель ліберально-економічної демократії, тупо прорахувався. Світ великий і безмежний! І різний, як ми вже натякнули в перших абзацах цього есе. Універсальні моделі без врахування регіональних традицій можуть спрацювати з точністю до навпаки. Проте панам лібер… ну, ви розумієте, визнати свою поразку — жаба давить. От вони і штовхають Україну до відродження прадавнього японського звичаю відомого всьому світу з фільму «Легенда про Нараяму». Це коли дорослі діти відносили своїх старих батьків у гори чи пущу і полишали їх там гинути від голоду, холоду чи зубів хижаків.

Але українські пенсіонери — то вам не прадавні японські. Їх на Північний полюс відвези — вони назад дорогу знайдуть, прийдуть і спитають: ну що, синку, допоміг тобі твій МВФ?

В.Н.