Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Т-54 — це українська машина, її коріння — у Харкові

В українських кіосках можна придбати добре ілюстроване видання «Русские танки». Але мало хто згає, що найуспішніші моделі цієї грізної зброї були спроектовані і виготовлені українськими вченими, інженерами і майстрами.

Але у світі пропандистських штампів про це дуже часто забувають. Може, заводу ім. Малишева у Харкові варто започаткувати своє видання — «Українські танки»?

Спроектований українцями Т-54 тривалий час був на озброєнні армій соціалістичної співдружності й усе ще залишається на озброєнні в багатьох арміях світу. Він став танком-довгожителем. Т-54 простий по конструкції, має присадкуватий, майже обтічний силует, його вага й тиск на ґрунт відносно невеликі. У той же час він має сильне бронювання й достатню рухливість на полі бою, має на подив велику дальність ходу.

Наприкінці п’ятидесятих років у багатьох країнах світу, навіть у маленькій нейтральній Швейцарії, почали створювати нові типи танків. На озброєнні з’явилися такі широко відомі танки, як американські М-48 та М-60, англійський «Чіфтейн», французький АМХ-30, західно-німецький «Леопард», шведський «Танк S». Але в жодній із цих бойових машин не були так гармонійно злиті воєдино багато визначальних конструктивних рішень. Деякі з тих танків іноді перевершували Т-54 по одному з показників, але по сумі своїх якостей Т-54 перевершував кожного з аж ніяк не слабких західних танків.   

Американські танки взагалі «грішать» надлишковою вагою. Англійський «Чіф­тейн» має потужну гармату й сильне бронювання, але він малорухливий на полі бою й сильно поступається Т-54, являючи собою повільну й неповоротку мішень. Вага «Чіфтейна» перевищує 50 тонн і він скоріше відноситься до важких танків. Як французький АМХ-30, так і німецький «Леопард-1» мають більшу максимальну швидкість і високу маневреність, але це досягнуто за рахунок слабкого бронювання. Шведський танк вважався революційним і взагалі не мав башти. Він мав непогані бойові характеристики, але не міг стріляти на ходу. Щоб зробити постріл, він повинен був зупинитися й на досить тривалий для танкового бою час перетворювався в нерухому мішень.

Творці Т-54 змогли влити в нову бойову машину богатий і іноді трагічний бойовий досвід радянських танкістів. До того ж танк був відносно простим і недорогим у виробництві, його почали будувати по ліцензії в декількох країнах.

Історія створення Т-54 по суті справи являє собою продовження історії найкращого середнього танка світу, загальновизнаного технічного шедевра, українського Т-34. Наприкінці війни стало ясно, що Т-34-85, найбільш доведений варіант прославленої «тридцатьчетвірки», вже застарів і йому на зміну повинен прийти більш сучасний танк.

В 1944 році з’явився дослідний Т-44, а потім модернізований Т-44М. Під час і після війни ці бойові машини уже з’явилися на озброєнні гвардійських танкових частин. Танк являв собою подальший розвиток Т-34-85 з тією же гарматою й посиленої до 100 мм лобовою бронею. Конструкторам було ясно, що середній танк повинен мати гармату калібру 100 мм і вони працювали далі над удосконаленням Т-44. В 1946 році такий танк з’явився на полігоні під назвою Т-54. Він мав гармату Д-10Т, що являла собою вдосконалений варіант гармати Д-10С самохідної установки СУ-100. Башта танка сильно нагадувала башту Т-34-85. За бойовими якостями і характеристиками новий танк перевершував прославлену «тридцатьчетвірку» і був прийнятий на озброєння в якості основного середнього танка СРСР. Почалося його крупносерійне виробництво. Три роки новий танк залишався секретним. Уперше широкій публіці він був показаний в 1949 році.

Були розроблені все нові й нові вдосконалені варіанти. З’явилася дуже округлена башта. Гармата була оснащена стабілізатором, що забезпечував прицільну стрільбу під час руху. Це було дуже важливе нововведення. Танк одержав устаткування для подолання водних перешкод по дну й численні інженерно-саперні пристосування. До кінця п’ятидесятих років Т-54 став масовим танком не тільки Радянської Армії, але й всіх країн соціалістичної співдружності. У Китаї танк будувався по ліцензії, одержав позначення Т-59 і служить дотепер.

Жоден танк сучасності не брав участі в такій великій кількості військових кон­фліктів, як Т-54. Він був основним танком при вторгненні в Угорщину в 1956 році й Чехословаччину в 1968, в арабо-ізраїльських війнах 1967 і 1973 років, у В’єтнамі й Камбоджі, в Уганді... 

Ядерна зброя зробила свій вплив на подальший розвиток Т-54. Він одержав систему захисту від зброї масового ураження й багато нововведень для полегшення бойової роботи танкістів. З’явилися багато нових пристроїв, іноді повністю автоматичних (викид зі ствола гармати порохових газів, системастабілізації положення гармати й устаткуванням для подолання вбрід глибоких водних перешкод, додаткова радіостанція з дальністю близько 200 км).

Бойова машина, озброєна вогнеметом, називалася ОТ-54. На танк установлювався бак зі спеціальною горючою рідиною ємністю 460 л, для викидання якої застосовувався стиснений газ. Струмінь летить на відстань до 160 м. За хвилину танк міг зробити 15-20 викидів смертоносного вогню.

Т-54Б одержав інфрачервоне устаткування нічного бачення й удосконалену гармату Д-10Т2С. Існував модернізований Т-54М, що пізніше перетворився в Т-55 після того, як убрав у себе безліч удосконалень. Також і Т-55 почали будувати по ліцензії в країнах соціалістичної співдружності. Але найбільш масовим і характерним залишився варіант танка Т-54А.   Корпус танка зварений з катаних бронеплит. Його передня частина сильно скошена, щоб збільшити стійкість до прострілу артилерійськими снарядами. Корпус танка розділений на три відсіки: керування, бойовий і моторно-трансмісійний.   

За даними західних інформаційних агентств на сьогоднішній день Т-54 служить в 59 країнах світу. Велика кількість Т-54 різними шляхами потрапили на полігони США, де їх решетили різними видами снарядів усіляких гармат. Особливо вражаючі результати були досягнуті при обстрілі снарядами зі збідненого урану скорострільної авіаційної гармати калібру 30 мм, що встановлюється на ударний літак А-10 «Громовержець». Американські ПТКРС теж стали більше ефективними після вправ зі стрільбою по радянських Т-54. У пресі є фотографії, де силою вибухів танк перевертається. Незважаючи на це в багатьох регіонах Т-54 залишається грізною силою, з якої неможливо не рахуватися. На танки однієї з африканських країн установлюється бельгійська гармата М1000 калібру 100 мм з максимальною ефективною дальністю стрільби 2,5 км. Прилади нічного бачення західного виробництва дозволяють вражати цілі вночі на відстані до 1,3 км. Бронебійний снаряд пробиває стандартну тришарову бронеплиту НАТО на відстані 2,5 км. Але це не найкращі показники.

Встановлена на Т-54 гармата ВМ-412М румунського виробництва пробиває бронеплиту товщиною 418 мм на відстані 2 км й 380 мм на відстані 3 км. Снаряди з кумулятивним зарядом пропалюють броню товщиною до 650 мм на максимальній прицільній дальності 4 км. Снаряди з так званим «тандемним» кумулятивним зарядом пропалюють броню товщиною 700 мм. З такими бойовими характеристиками «дідок» Т-54 ще може постояти за себе.

Природно, найсучасніші танки в деяких відносинах залишили далеко за собою Т-54, основні характерні риси якого були втілені в метал у далекому 1946 році. Але Т-54 ще може вести ефективну боротьбу з багатьма танками, що з’явилися на озброєнні значно пізніше. Уражені або знищені в боях Т-54 нікого в оману не вводять, бо то були тяжкі перемоги.

На багатьох Т-54 встановлюються для захисту протитанкові керовані реактивні снаряди. Наприклад, удосконалений ПТКРС словацького виробництва в денних умовах має максимальну дальність дії 4 км й здатний пропалити броню товщиною 650 мм. Цього досить для ураження більшості сучасних танків, не говорячи про бронетранспортери й самохідну артилерію, які найчастіше стають здобичею Т-54.

Танки Т-54 і Т-55 застосовувалися й у війні в Югославії. Там були зібрані танки виробництва Радянського Союзу, Чехословаччини й Польщі. За станом на 1990 рік Югославія мала на озброєнні 750 танків Т-54 та Т-55. Після розпаду країни більшість танків (721), залишилися в Сербії. Під час війни для посилення захисту від кумулятивних снарядів довелося користуватися «народними» засобами — на броню навішувалися старі шини, колеса, сталеві листи. Серби повідомляють, що їм довелося замінити кулемет калібру 7,62 мм на крупнокаліберний для боротьби  із протитанковими керованими реактивними снарядами.

Т-54 озброєний гарматою Д-10Т калібру 100 мм з боєзапасом 34 снарядів, крупнокаліберним кулеметом з 500 патронами до нього й кулеметом калібру 7,62 мм з 3000 патронів. Екіпаж — 4 чоловіки. Довжина танка з гарматою вперед становить 9 метрів, корпус танка має довжину 6,04 м. Ширина танка — 3,37 м, висота без кулемета 2,4 м. Дорожній просвіт — 42,5 см. Бойова вага танка становить 36 тонн. На Т-54 встановлений 12-циліндровий дизельний двигун потужністю 520 к.с. при 2000 обертах. На шосе Т-54 здатний розвивати швидкість 50 км/г. Дальність ходу становить 510 км на паливі у внутрішніх баках. З додатковим паливним баком танк здатний пройти відстань до 720 км. У баки заливається 812 літрів дизельного палива. Без підготовки танк може перебороти вбрід водну перешкоду глибиною 1,4 м. З підготовкою танк може по дну перебороти водну перешкоду глибиною до 5 м, при цьому його швидкість становить 2 км/г. Т-54 може перебороти вертикальний бар’єр висотою 80 см і траншею шириною 2,7 м. Танк може підніматися на дуже круті схили до 60 відсотків. При відносно невеликій бойовій вазі Т-54 має лобову броню башти товщиною 203 мм.

Т-54 постійно потребує модернізації, щоб залишатися на достатньому рівні. На модернізації Т-54 багато країн заробляють пристойні гроші, чого не скажеш про країни СНД, де на заслужену бойову машину взагалі перестали звертати увагу, тому що промисловість створила могутніші танки. Це типовий приклад безгосподарності й відсутності ділової хватки. Адже не відмовляються ж західні фірми брати замовлення на модернізацію українського «дідка» і заробляють на цих замовленнях пристойні гроші.    

Показовий приклад Китаю. Він придбав ліцензію й почав будувати танк Т-54А під позначенням Т-59 ще в 1951 році. Як і радянський зразок, китайські Т-59 брали участь у військових конфліктах в Азії, Африці та на Близькому Сході. Але китайські Т-59 не стали безпритульними. Китай до сьогоднішнього дня проводить модернізацію своїх Т-59 з використанням новітнього устаткування, у тому числі й західного виробництва. З огляду на велику кількість Т-59, що перебувають на озброєнні в різних країнах, це приносить країні значний прибуток. Китайські танки знаходяться на озброєнні В’єтнаму, Північної Кореї, Конго, Танзанії, Албанії, Зімбабве, Пакистану. Тільки в Пакистані є понад 1300 танків Т-59. У Народній Армії Китаю на озброєнні є не менш 6000 танків Т-59 та Т-59-II і багато з них залишаться в частинах діючої армії ще тривалий час. На деяку кількість Т-59 установлена система керування вогнем «Кентавр», а також британське встаткування нічного бачення. Китайці вважають, що їх Т-59 здатен виконувати бойові завдання й не розтринькують гроші.

Китайський танк Т-59-II являє собою суміш із радянської броні й західного приладового встаткування. На ньому встановлена гармата L7 з нарізним стволом калібру 105 мм, стабілізована в двох площинах, що сильно збільшило точність влучення снарядів в ціль.

З новою китайською гарматою калібру 105 мм варіант Т-59-II став більш небезпечним для супротивника. Гармата здатна вражати цілі на відстані до 3 км вдень і до 1,3 км в нічних умовах. На відстані 2 км гармата пробиває броньову плиту товщиною 460 мм. З англійською гарматою можливості Т-59 ще вищі, тому що в неї максимальна прицільна дальність становить 5 км. Це порівнюється  з аналогічним показником гармати важкого американського танка «Абрамс», який під час операції «Буря в пустелі» упевнено вражав цілі із засідки на відстані до 4 км.

Китай зміг заробити гроші на Т-54, продавши ліцензію на виробництво свого варіанта Т-59 Ірану, що випускає танк за назвою Т-72Z/”Сафір-74». Під цей же стандарт підведені й Т-54 радянського виробництва, які були поставлені в Ірак і потрапили в іранський полон. Танк одержав такі істотні поліпшення, як гармату М68 з нарізним стволом калібру 105 мм, комп’ютеризовану систему керування вогнем, нову силову установку з удосконаленим дизельним двигуном потужністю 780 к.с., повністю автоматичну трансмісію й нову систему охолодження. На «Сафір-74» установлені бічні щити, що закривають гусениці, та міномети для постановки димової завіси. Іранський танк може стріляти стандартними снарядами НАТО.   На «Сафір-74» установлена надійна словенська система керування вогнем зі стабілізацією положення гармати, лазерний далекомір і комп’ютер для обчислення балістичних даних. Командир танка має незалежний прилад нічного бачення й систему відображення цілей. Навідник має інфрачервоний нічний приціл. Але по суті справи іранська бойова машина залишається стандартним танком країн Варшавського договору, тільки із численними вдосконаленнями.       

За станом на середину 1997 року на озброєнні Пакистану перебувало 1200 танків Т-59 китайського, а також до 50 Т-54 радянського виробництва. Щоб проводити модернізацію своєї броньової армади, Пакистан при сприянні Китаю побудував танковий завод у місті Тексила. Завод почав працювати в 1980 році й у цей час щорічно проводить модернізацію 100 танків Т-59 і 250 дизельних двигунів до нього.

При заводі було створене конструкторське бюро, що накопичувало досвід, керуючи роботами з модернізації Т-59. На Т-59 установлюються гармати калібру 105 мм і проводяться доробки під розміщення боєприпасів західного виробництва, найчастіше бельгійського. Досвід пакистанських конструкторів уже дозволяє проводити не тільки модернізацію танків, але й створювати свій вітчизняний основний танк МВТ2000. Він являє собою суміш компонентів танка Т-59 та його вдосконалених варіантів, і 55 відсотків нових компонентів. На МВТ2000 планували використати англійську силову установку з потужним дизельним двигуном, але пізніше перевагу віддали українському дизелю.

Під доглядом фахівців цього ж заводу  перебувають і 320 танків Т-80УД, які були поставлені Україною за контрактом вартістю 580 мільйонів доларів.   

Проходять десятиліття, але в розумну й дуже вдалу конструкцію, розроблену українцями ще в 1946 році, вкладаються все нові й нові мільйони грошей і кінця терміну служби вдосконалених варіантів Т-54 поки не видно. І що тішить — українські новітні танки не здають позицій, за сумою бойових якостей вони найкращі в світі!

Володимир РЕПАЛО

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com