Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Місце зцілення — Коржовий кут

Випадково почув про це цікаве місце у київ­ському метро від двох жіночок. Одна казала іншій, що подрузі необхідно побувати у Коржовому Куті. Хіба що після цього вдасться завагітніти.

Та кволо відповіла, що зазвичай жінки не вагітніють лише від божественного духу і без допомоги чоловіка. Але погомонівши, вони  дійшли висновку, що Коржовий Кут неодмінно допоможе у цій справі. Головне переконати у цьому чоловіка... Почувши про таку дивину, взявся збирати інформацію та готуватися до поїздки.

Село Коржовий Кут розташоване на Черкащині під Уманню (23 км від районного центру) на берегах річок Бабанки та Ревухи. Раніше село мало назву Пилипи.

У 1824 р. Коржовий Кут, з населенням всього 30 селянських дворів, належав польському магнату Олександру Потоцькому. У 1830-1831 рр., після  польського повстання, в якому активну участь брав Потоцький, землі конфіскують. Зараз від розкішного маєтку Потоцького лишилися лише великі погреби, які селяни використовують у власних потребах.

За царя у селі діяли православна церква (церкву червоні зруйнували аж у 1957 р.), церковнопарафіяльна школа, сільський банк, цегельний завод, водяний млин та дві кузні. Під час так званої «громадянської», а насправді українсько-російської війни 1919-1921 рр.  Коржовий Кут не стояв осторонь боротьби з окупантами. У 1919 році поблизу села відбувався бій 1-ї махновської бригади, яка тримала лінію оборони від с. Коржовий Кут до с. Перегонівка з білогвардійським полком. У результаті бойових дій денікінці відступили. Радянська влада у селі Коржовий Кут утвердилася на початку 1920 р., а у 1924 р. організований колгосп під назвою «Перемога». Під час розкуркулення з села були вислані найзаможніші і найпрацьовитіші родини. У 1937-1938 pp. були безпідставно репресовані 14 жителів села. 

Під час радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. ця місцевість прославилася великим оточенням радянських військ. Проте, радянські солдати так просто не віддали своє життя, а билися доти, доки не скінчилися набої і стрільни. Усього на фронтах загинуло 72 жителя села Коржовий Кут! Нині село стало ще меншим, ніж було за царя — усього 160 мешканців. Школи тут немає, виробничих потужностей теж.

Але перспективи у села є, і немалі.

Це стало відомо зовсім недавно. Завдяки мережі Інтернет звістка про диво-хутір поширилася усією країної і навіть перестрибнула кордони нашої держави, луною відбилася на Лазуровому березі у Франції, сягнула Голандії, Бельгії, пройшла долиною Рейна.

У цьому я переконався практично відразу, коли звернув автомобілем з траси Умань-Київ. Назустріч мені сунув чималий пелетон німецьких мерседесів-універсалів. Дивина для української глибинки! Ближче до Коржового Кута нам зустрілися кілька дебелих джипів з іменними номерами київських крутеликів. А на імпровізованій стоянці на великій горі навпроти села можна було побачити навіть автобус з іноземцями.

Причиною такого небуденного інтересу до невеликого плато у заплаві річки Ревухи стали виходи граніту на поверхню. Саме на цих древніх гранітах місцева дівчинка кілька років тому побачила відбитки жіночих ступнів. Причому вервичка слідів йшла через увесь камінь, наче невідома жінка спускалася донизу, трохи впираючись у м’який пластичний матеріал пучками пальців ніг.

Згодом маленька дів­чинка стала дорослою  і помістила цю інформацію на сторінці у соціальній мережі.

Проте не дівчинка була першовідкривачкою слідів Діви Марії, як їх охрестили пізніше. З розмови з місцевою бабусею мені вдалося отримати цілий пласт інформації про чудодійне місце на березі Ревухи. Бабуся повідала, що про сліди відомо ще з незапам’ятних часів. Очевидно, що за дохристиянських часів долина Ревухи з виходами гранітів (їм щонайменше 5 млн років) могла бути святилищем давньослов’янського бога. Це підтверджує надзвичайна знахідка, що трапилася ще у 1920-30 рр. Робітники під орудою майстра видобували гранітні брили для фундамента корівника і раптом у обкопаному гранітному валуні завважили обриси тіла людини. То була жіноча фігура, що нагадувала обрисами давні тотеми жінки-праматері. Роботи негайно припинили і викликали місцеве начальство, яке наказало негайно розбити статую і закласти її у фундамент корівника. Зараз важко сказати, чи був то насправді древній артефакт, чи просто витвір природи. Але факт знахідки точно був. Старі люди кажуть, що батьки їм забороняли зловживати цілющим впливом каменів і перебувати у тому місці тривалий час.  За радянської доби благотворний вплив каменів на людину не став меншим. Просто ним користувалося лише вузьке коло посвячених у таємницю. Нині ці диво-властивості гранітної скелі стали стимулом до відродження села.

Місцеві мешканці пропонують туристам  фірмові місцеві гарбузові, яблучні пиріжки, традиційну українську кухню. За місцевістю доглядають, тримають у чистоті заплаву річки Ревухи (під час повені вона виходить з берегів), гранітні скелі.

Тут є цілий комплекс чудодійних каменів, які за своєю формою навіть нагадують людські органи: серце, нирки, шлунок. Якщо торкнутися каменів або посидіти на них, ймовірно ви видужаєте. Можливо, це просто ефект плацебо? Відомо, що за останні два роки близьке спілкування з каменями призвело до народження щонайменше 18 дітей! Звідси такий широкий розголос про силу впливу природи на репродукитивні функції людини у цьому місці.

Відомі і факти полегшення перебігу хвороби ніг, внутрішніх органів. Але зайве говорити, що подібні факти зцілення медиками не фіксуються і сприймаються на віру.

Залишається лише факт існування самого Коржового Кута, як символа останньої надії на диво.

Андрій ГУСЄВ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com