ДЕЩО ПРО ТЕРОРИЗМ І ДЕРЖАВУ

14 грудня ранковий випуск новин від Національної радіокомпанії давав анонс найважливіших подій, які очікувалися того дня. І з-поміж них — повідомлення про страйк українського студентства з вимогою усунення з посади міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка

Маємо достеменні відомос­ті про пікетування студен­тами й викладачами Міжрегіональної Академії управ­ління персоналом урядово­го будинку. Причина страй­ку — відвертий цілеспрямо­ваний тиск Міністерства освіти і науки на МАУП, аби підпорядкувати со­бі цей недержавний заклад, позбавити його ліцензії на право здійснення освіт­нього процесу. Керівництво Академії впевнене, що  йдеться не про що інше, як про грубу й незамасковану спробу поквитатися з ним за послідовне розвін­чування політики світового сіонізму, чий згубний вплив нині надто відчутний в Україні.

Того ж дня у вечірніх теленовинах свій коментар події дня дав сам товариш Ніколаєнко. І сказав (майже дослівно) таке: жодного тис­ку на МАУП немає, просто ЗА ДОРУЧЕН­НЯМ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ПРОКУ­РАТУРИ Міністерство вирішило перевірити, чи правильно Академія ВИДАЄ ДИПЛОМИ, бо є пі­дозра, що тут дипломів вида­ють більше, ніж навчається студентів.

Що ж, хай переві­ряють, шукають, риють, ко­пають - на те воно й мініс­терство. Нас же цікавить інший аспект: чи може держав­ній посаду (тим більше посаду найвищого держав­ного освітянина!) обіймати людина без  внутрішньої куль­тури, елементарної осві­ченості і грамотності? Поспостерігайте за товари­шем Ніколаєнком, коли він дає на всі боки інтерв'ю, вслухайтеся в його словесний ряд. Його мовне багатство об­межується трьома слова­ми: «да», «нє», «харашо». Його розумові здібності видно з наве­деного вище коментаря. Тримаючи телеглядачів за лохів, він не дотумкав знайти якусь більш-менш вірогідну причину нескінченних перевірок, що їх постійно влаштовує під­порядковане йому відомс­тво в неугодній МАУП. Скажіть на милість, коли це Генеральна прокуратура давала доручення якійсь ін­шій (крім Міністерства внутрішніх справ) держав­ній структурі перевіряти факти, якщо є підозра в кримінальному злочині? Та ніколи й ніде та­кого не було! «Да, нє хара-шо» цього не знати людині, обтяженій обов'язками мі­ністра, безграмотній не тільки в сенсі «рідної» мо­ви. На тлі його загального невігластва вже не варто дивуватися і з того «вида­вання видачі дипломів». Що ти з людини візьмеш, якщо їй не дано ні звивин Сократа, ні дару Ціцерона, ні словес­ної вишуканості одного з його давніх попередників на посаді Павла Григоровича Тичини.

І все ж, абстрагуючись від конкретної теми про­тистояння між маупівцями й міністерськими чинодра­лами, бачити і слухати то­вариша Ніколаєнка -- то завжди задово­лення. Скільки в його пос­таві влас­ної суспільної значущості,            самозамилування й пихи! Скільки у висловлюваннях  претензій на глибину дум­ки! Усе це має працювати на створення образу державного мужа, з приходом якого на освітянську ниву - якщо не нині, то завтра - забуяє щось небачене й нечуване. Гряде спасенна для нації реформа школи - початко­вої, середньої й вищої! Ос­вітяни — від учорашнього випускника педагогічного інституту до ректора чи ака­деміка — можуть розраховувати гаманці значно біль­ших розмірів, бо товариш Ніколаєнко збирається «поставити нашого вчителя на такий щабель, на якому він не стояв і стояти не міг у буржуазному суспільстві» Й освіта стане доступною геть для кожно­го юнака чи дівчини!

Однак ур­вемо перелік «досягнень» найголовнішого освітяни­на, що їх за будь-якої наго­ди невтомно «піарить» його ідейний наставник, лідер соціалістів товариш Мороз, і скажемо кілька слів про ту саму доступність вищої ос­віти. Закон регламентує, що набір студентів до ви­щих навчальних закладів має здійснюватися за стро­гою пропорцією: 50 відсот­ків —- платна форма навчан­ня і рівно стільки ж — за ра­хунок держбюджету. Так ось нині в Україні цю про­порцію цинічно порушено: частка бюджетників ледь сягає 20%. А ми дивуємося, звідки це ректори всуціль роз'їжджа­ють шикарними службовими (та й власними)  іномар­ками. Звісно, за студентські гро­ші! То нехай міністерство передусім викурить зі своєї системи тотальне ха­барництво — тоді  буде хоч якийсь привід говорити про здобутки!

Насамкінець — анек­дот. Два куми п'ють пиво на балконі будинку, що стоїть на самій околиці міста. За будинком простяглося чисте поле, де хтось відхопив шмат  землі на картоплю й поста­вив дерев'яну вбиральню. Дивляться куми — летить літачок, вихляє в по­вітрі, наче п'яний, знижу­ється, робить дивовижні віражі та враз як вріжеться з розгону в ту вбиральню!.. Перезирнулися куми, а один і каже: «Яка держава — та­кий і терористичний акт!»

А якою ще може бути держава, в якій міністрами працюють невігласи?

Вадим ФЕДОРІВ
"Українська газета
плюс" № 47