Гадючник

Саме так можна було б назвати те ганебне дійство, яке вже впродовж кількох років відбувається біля самісінького виходу з метро Шулявська та під автострадним мостом у Києві. Базаром, ринком чи рядом торгових точок все те навряд чи поверненться язик назвати.

На превеликий жаль, й водночас не меншу розмірами ганьбу, в питанні принизливих безугавних «політичних поступок», Украна вже тривалий час стрімко біжить попереду всієї Європи. Примітивне й вульгарне трактування демократії як вседозволеності та безкарності провокує осіб, не наділених високим рівнем культури, до нахабного зловживання. Болючими, такими, що принижують нашу національну й людську гідність, є прояви зневаги тимчасово осілих чужинців до автохтонів. Стан справ у країнах Західної Європи, який нам намагаються подати як взірець для наслідування, викликає занепокоєння в непозбавлених патріотичних почуттів громадян. Толерація замаскованих під «нестандартне світосприйняття» духовного блуду та найрізноманітніших форм збочень, незабаром стане могильним каменем для демоліберальних держав.

Нинішні можновладці (та й колишні також) всі свої вчинки полюбляють аргументувати піклуванням долею народу. Заборони, нововведення, зміни, згідно їхніх слів переслідують єдину мету: сприяти поліпшенню матеріального добробуту та духовного розвитку громадян. У країнах, які прийнято вважати цивілізованими, аналітичні служби, відслідковуючи настрої серед громадян, заздалегідь інформують високопосадовців про проблеми, які можуть виникнути, й ті, аби їх уникнути (можливо, й задля політичних девідентів), намагаються виправити ситуацію. Прикро, але головним мірилом діяльності нинішніх високопосадовців стала міра зиску від тих чи інших «проектів». Звідси й бійки в сесійних залах рад всіх рівнів, цілковито протилежні (незрідка суперечливі, які не відповідають здоровому глузду й Конституції) вироки судів за однією і тією ж справою. Беззмістовна словесна еквілібристика у виконанні держслужбовців всіх рівнів і рангів, які за власним словоблуддям не бачать реальних проблем, провокує навіть законослухняних громадян на спротив антинародній за суттю системі. Можливо, це неминучий процес у часи політичних та економічних пертурбацій, але досвід інших (тих, хто вже пройшов етапи нецивілізованого накопичення капіталів з подальшим вкладенням їх у «цивілізований бізнес») мусив би нинішніх високопосадовців уважніше дослідити процеси минулого й активніше протистояти нинішнім негараздам, або навіть уникнути їх. Так мусило б бути в ідеалі, але кожен з нас може засвідчити, що все відбувається або самоплином, або під керівництвом середовищ, для яких «керований хаос» є однією з форм політико-економічного управління. Нині всі ми стали заручниками підлої гри наділених всіма формами влади скоробагатьків. Для них демократія — це нагода поділитися з народом відповідальністю за власні помилки й злочини.

Та перейдемо до того, про що йшлося на самому початку. Шулявський базар неодноразово змушував декого з високопосадовців добряче попотіти. Три пожежі протягом двох років — здається, вагома підстава для певних висновків. Як стверджують спеціалісти, це місце непридатне для торговельних операцій. Встановлювати під мостами будь-які об’єкти просто заборонено. Зрозуміло, що в часі планових ремонтів їх доведеться зносити, позаяк вони заважатимуть проведенню робіт. Нинішня нестабільна політична ситуація в світі, терористичні акти спонукають до пильності, аби уникнути привабливих для терористів ситуацій. А відомо, що будь-який міст — стратегічний об’єкт. Хто хоч раз побував на цьому базарі, навряд чи захоче прийти сюди вдруге. Але ринок діє. Власники торговельних павільйонів — переважно вихідці з Африки й гарячих точок Близького Сходу. Товар тут, зазвичай, контрабандний або призначений для гуманітарної допомоги. Мішки зі шматтям мокнуть просто неба під дощем, пріють, наповнюючи повітря смородом. Але це не зупиняє темношкірих власників товару й охочих за копійки придбати недоношені кимось речі. Та я не про гідність покупців, а про причини пожежі. Хтось вбачав у цьому прояви ксенофобії (мовляв, скінхеди постаралися, аби негрів і арабів витіснити), інші переконували, що причина займань — антисанітарія, але дехто не відкидав причетність до пожеж самих торгівців — виходцям з Азії та Африки іноді вигідно показати себе переслідуваними. Окрім того, гуртуючись у національні кримінальні клани, вони жорстоко поборюють один одного. Тож не варто відкидати й ці версії. Тим більше, що органи дізнання так і не дало на це відповіді.

Безліч разів почуте провокувало пересвідчитися наочно. Взявши до рук блокнот і поклавши до кишені журналістське посвідчення, я відвідав місце, яке, начебто, суттєво поповнює міську скарбницю. Підозри й передчуття мене не зрадили — я справді опинився в пекельному гадючнику. Тут не діють ані закони України, ані норми пристойності. Це міні-держава. Лівобічна частина мосту цілковито окупована вихідцями з Африки. Царина їхньої торгівлі — недоношене (то­му й дешеве) взуття з Європи. Користуючись нагодою, радив би чиновникам відповідних відомств з’ясувати шляхи появи на нашому ринку цієї продукції, а заодно й перевірити дозволи на перебування в Україні. Завозити фурами чиєсь шмаття є справою прибутковою. Для когось, але чи для міста і держави? На більшості тентів навіть не вказано ім’я власника, як того вимагають правила. Сюди б європейських правозахисників. Хай би подивилися на діяльність тих, кого згідно з їхньою термінологією, назвали «мігрантами, які потребують соціального захисту». На нещасних втікачів від нелюдської системи ці люди геть не схожі. Хотілося б запитати у правоохоронців, чи часто вони навідуються сюди. Нігерійський пастор Сандей Аделаджа, який щокроку наголошує на расових переслідуваннях в Україні, навряд чи згадує про нецивілізований бізнес земляків у Києві. Розумію, для нього вони завжди ображені. Але чому хтось повинен вирішувати свої проблеми моїм коштом й зневажати мій народ? Ні для кого не секрет, що ця форма «підприємницької діяльності» для багатьох з цих мігрантів є способом узаконити своє перебування в Україні. Але чи потрібні Україні такі «інвестори»?

Того дня відвідувачів було небагато. Темношкірі торгівці жваво закликали вибрати «продукцію»:

 — Бери красовка, дешево.

Обпльований, вкритий недопалками асфальт, купи сміття, пластмасових ложок і виделок — певно, побоюючись крадіжок, торгівці харчуються на «робочому місці». Прибиральник, звичайно, є. Його помешкання тут, біля купи огородженого шифером смітника. Матрас і кілька ковдр рятують його вночі від холоду. Бруд, антисанітарія, як і спосіб життя пияка, позначилися на його тілі якоюсь шкірною хворобою. Володимир (саме так він назвався), зізнався, що вказівки винести сміття отримує від охоронців. Вони, до речі, й платять йому. Про рівень професійності охорони окрема мова. На моє запитання, чи уклали вони угоду про надання відповідних послуг з керівництвом базару, виряджені в камуфляж сільські хлопці повідомили, що це зайва формальність. Оскільки охоронні послуги не оформлено належним чином, виникає підозра, що це якась незаконна воєнізована структура. А спосіб виплати «в конвертах» мусив би зацікавити податкову інспекцію.

 За лічені метри від встановленого з порушенням всі санітарних норм смітника — імпровізована автостоянка. Звісно, тут жодної оплати не здійснюється.

У колишньому епіцентрі пожежі донині не відчистили стіни від кіптяви. Висока температура суттєво пошкодила міст. Ось так — українські платники податків власним коштом мусять оплачувати чийсь геть не цивілізований заробіток. Поряд кілька критих тентами павільйонів. Міліметрова товщина тентів не рятує теплолюбних чужинців від холоду. Біля одного з павільйонів неголений араб намагається завести заправлений соляркою обігрівач, отруйні вихлопи якого провокують нутрощі до адекватної реакції. До речі, хіба встановлена з порушенням всіх норм пожежної безпеки динамо-машина не може бути причиною пожежі? Достатньо кинути один недопалок або сірник — і четверту пожежу гарантовано. Власники торговельних павільйонів, попри постанову, що забороняє куріння в громадських місцях, ці вимоги, як то кажуть, мали на увазі. Серед осіб, які здійснюють «торговельні операції», є й громадяни України. Але всі вони лише наймані робітники в гаркавих чужинців.

Не кращий стан справ і біля автобусної зупинки, де кілька залізних павільйонів. Створюючи суттєві перешкоди пішоходам, тут донині (це попри вказівку столичного голови прибрати з вулиць та інших не призначених для торгівлі місць торгові точки) жваво функціонують ігрові автомати. Впадають в око спроби приховати безліч порушень. Відвідувачів інформують, що тут речовий міні-ринок «Каштан». Юридична адреса — вул. Довженка, 1. Непосвяченим і забудькам повідомляю: за цією адресою кіностудія, знімальні павільйони якої свого часу були найкращими в Європі, а нині там склади «дешевого одягу».

Але повернімося до шулявського гадючника. На кількох павільйонах встановлено таблички з іменами власників. Процитую одну з них: «місце №1, ПП Нгуен Тхі Бонг, свідоцтво про реєстрацію №10611, видане Ленінградською РДА Києва 27.07.98». Є тут «підприємці» (і не лише одноплемінники пана Нгуена), які отримали дозвіл на підприємницьку діяльність більше десяти років тому в Радянському, Ватутінському, Залізничному, Жовтневому районах. Некиянам поясню: адміністративна реформа колишнього київського голови Олександра Омельченка скоротила кількість районів столиці. Названих вище районів вже не існує. Оскільки зменшення кількості районів відбувалося через укрупнення існуючих, підприємці автоматично потрапили під юрисдикцію нових податкових служб. Отже, вони в будь-якому разі мусили б пройти перереєстрацію. Цікаво, кому окрім власників ринку, вони платять «податки”?

 Звісно, значний відсоток громадян України проживають за межею бідності, дорогі речі не для їхньої кишені. Але існує здорова альтернатива чужим недоноскам — крамниці, які пропонують за низькі ціни вже немодні товари іноземного виробництва. Одяг ніким не ношений і цілком пристойний. Врешті-решт, національний виробник потребує реального захисту від нечесної конкуренції. Невже владі байдужа доля народу?

Малоприємний для влади й пересічних громадян досвід свідчить: усні, іноді занадто емоційні методи висловлення обурення та протесту є суттєво ефективнішими, аніж багатосторінкові петиції, скарги, звернення, тощо. Викладені вище факти будуть притаманним для європейського світу попередженням.

Не провокуйте, панове!