Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Демократія на експорт

Загалом у США на державному рівні в рамках реалізації стратегії інформаційної безпеки функціонує понад 40 організацій. Загальна сума витрат становить близько 50 млрд доларів на рік. Координація їхньої роботи здійснюється на вищому державному рівні.

Аналогічну роботу провадять в Україні і західноєвропейські структури через неурядові організації, зокрема такі країни, як Німеччина, Велика Британія, Нідерланди, Польща, Євросоюз. Навряд чи зараз можна назвати точну кількість таких організацій, приблизно — близько тисячі.

Згадану вище українську молодіжну організацію «ПОРА» також не можна розглядати окремо від таких організацій, як Національний демократичний інститут (НДІ), Міжнародна фундація Відродження (українська філія Інституту відкритого суспільства Дж. Сороса), Євразійська фундація (фінансується Соросом і урядом США) «Фрідом Хаус», Американське агентство міжнародного розвитку (USAID), Інститут Конрада Аденауера, пов’язаний з німецьким Християнсько-демократичним союзом (ХДС), ОБСЄ, Світовий банк, посольства США, Великої Британії і Канади.

У доповіді академічного інституту «Джеймстаун Фаундейшн» (Jamestown Foundation), до виконавчого комітету якого входять Дж.Вулсі і З.Бжезинський, зазначалося: «Організація «Відсіч» навчала членів «ПОРИ» в рамках програми «Участь громадян у виборах в Україні» (Citizen Participation in Elections in Ukraine — CPEU). Ця програма організована Національним демократичним інститутом і Міжнародним Республіканським інститутом, а оплачується американським Агентством міжнародного розвитку».

Свого часу в інтерв’ю американській газеті «Сан» лідер «Фрідом Хаус» А.Ка­ра­тницький заявив, що «йо­го організація підготувала для виборів 1023 інструктори, які контролювали виборчий марафон в Україні. Він наголосив: «Мені подобається Ющенко… у нього дружина американка».

А.Каратницький також брав участь в організації таборів для українських активістів. Їм роз’яснювали, як чинити опір уряду, навчали техніки управління вуличними мітингами і прийомів висміювання політичних противників.

26 листопада 2004 року в британській газеті «Guardian» вийшла стаття І.Трейнора «За безладдям в Києві стоять американці», де стверджувалося: «Основними американськими установами, що беруть участь в організації цих масових кампаній, є Національний демократичний інститут при Демократичній партії, Міжнародний республіканський інститут при Республіканській партії, Держдепартамент США, Агентство міжнародного розвитку США (USAID), а також неурядова організація «Фрідом Хаус» та Інститут відкритого суспільства мільярдера Джорджа Сороса».

Сама М.Олбрайт під час зустрічі зі студентами 30 українських ВНЗ з 12 регіонів країни і Києва сказала: «Якщо вибори в Україні підуть не так, не тільки США, а й міжнародне співтовариство висловиться чітко, що такі результати неприйнятні». У статті в газеті «Нью-Йорк Таймс» вона відверто попереджала: «Якщо вибори будуть визнані нечесними, керівництво України повинно знати, що вступ до західних інститутів сповільниться, що йому не гарантовано ані власні банківські рахунки, ані привілейовані візи».

Своєю чергою, на думку лідера «Партії регіонів» В.Януковича, ніякої революції в Україні не було, все, що відбувалося на Майдані, називається «…політичними технологіями за участі зарубіжних спецслужб».

Безглуздо заперечувати факт існування новітніх політичних технологій захоплення влади за допомогою неурядових організацій в епоху глобалізації суспільства. Найбільш ефективні передумови протидії цьому — відсутність внутрішнього протистояння у суспільстві, вищий рівень демократії. Не слід також недооцінювати нинішню ситуацію в Україні, вважати, що все викладене тут, було в минулому. Ця прихована робота ведеться постійно, і з часом тільки посилюватиметься.

Цікавим є той факт, що під час війни в Югославії сербський уряд організував ефективну інформаційно-психологічну протидію коаліції, очолюваній США, використовуючи її ж прийоми. Широкого розголосу набули заходи, які висміювали пропаговану США технічну перевагу. Наприклад, югославське командування через усі світові ЗМІ вибачилося перед США за те, що його національні ППО збили американський літак-невидимку «Стелс». Вони пояснили це тим, що не знали, що літак є невидимим. Наступний крок — фальсифіковані «доповіді американського командування Президенту» про те, що всі крилаті ракети, випущені з авіаносців, успішно повернулися на місце їхнього запуску. Не менш ефективним прийомом був випуск туалетного паперу із зображенням на ньому Мадлен Олбрайт.

Тільки тотальна зов­ніш­ня інформаційна блокада Югославії зменшила ефективність югославських пропагандистських заходів.

А що ж Україна? Зрозуміло, що спокуса зару­біж­ними грантами велика. У 2007—2008 роках потік коштів, що надходять через неурядові організації, тільки зростатиме. Агентство міжнародного розвитку США неодмінно використовуватиме навіть найменші можливості впливу на майбутні вибори. Неодмінно знайдуться охочі отримати фінанси, що виділяються на нашу «демократію західного зразка».

Подивимося, що ж являє собою тепер нинішня демократична Європа?

За даними опитування, проведеного в країнах ЄС на замовлення Єврокомісії, у населення країн, що ввійшли до складу ЄС за останні три роки, настрої не дуже оптимістичні. Так, 55% громадян Болгарії назвали себе нещасливими. Частіше за всіх в Європі піддаються стресу литовці (у країнах Балтики соціологи зареєстрували найвище число самогубств), греки і румуни. Серед жінок найбільше самогубств зареєстровано в Литві (14 на 100 тис.), Словенії (13) і Угорщині (10).

Провівши масштабне дослідження, фахівці з’ясували, що серед європейських країн, жителі яких вважають себе щасливими, це стосується в основному тільки старих членів ЄС.

Дані статистичного бю­ро ЄС «Євростат» також підтверджують факт песимістичних настроїв серед населення країн — новачків ЄС.

Нинішню ситуацію в Угорщині взагалі можна назвати національною катастрофою. Люди різних професій свідчать, що шкодують про вступ в ЄС, хочуть назад, але назад вже не можна. Знищено промисловість, аграрний сектор, ціни в 3—4 рази вищі, ніж в Україні. За останні десять років з кількох тисяч українців з прикордонних районів, які переїхали до Угорщини на постійне місце проживання, після вступу Угорщини в ЄС багато хто повертається назад. Характерним фактом для Угорщини є те, що біль­ше половини угорських жінок вперше народжують уже після 30 років. Телебачення та інші ЗМІ щодня пропагують негативний образ Росії і України. Формується образ ворога (щодня повідомляється про злочини бандитів — росіян і українців; аналогічна ситуація спостерігається і в Чехії). У Будапешті багато безробітних і бомжів, особливо в підзем­них переходах. Соціальна політика ЄС передбачає і стимулює доноси.

У Литві вступ у ЄС відбувався без особливого ентузіазму, активність виборців не можна було назвати високою, оскільки люди розуміли, що вступ буде пов’язаний із втратою певного суверенітету, що дружба бідного з багатим робить бідного ще біднішим. Зараз відбувається процес звироднілості. У пошуках заробітку молодь виїжджає в західні країни, що, своєю чергою, впливає на погіршення внутрішньої демографічної ситуації.

Тепер у Латвії весь місцевий бізнес витісняється. Великі компанії перекуповують місцевих виробників. Латвія віддала свої повноваження європейським структурам, після вступу в ЄС народ відчув високі податки, інфляцію і подорожчання продуктів харчування. Західні радники діють у своїх інтересах, і ці інтереси практично ніколи не збігаються з інтересами країни. Стрімко зменшується кількість населення Латвії.

У Польщі показники валового національного продукту на душу населення нині нижчі навіть за рівень 1988 року. Прак­тич­но всі підприємства зруйновано, немає виробництва, саме тільки збирання іноземної продукції, зросло безробіття, наукові інститути і центри розвалено. Після вступу в ЄС всі митні правила спрощено. Народне господарство не має захисту від продукції із Заходу. Люди відверто кажуть, що серед обіцяних свобод головною стала свобода бути безробітним. Усе це типовий сценарій американських інститутів для грабежу народу.

Країни, які розуміють, що являють собою неурядові організації та їхні програми, докладають зусилля на протидію їхній діяльності, адекватно реагують на впровадження «західної демократії».

Так, Тюльпанова революція в Киргизстані викликала серйозну занепокоєність у Пекіні. Вашингтонський журнал «Форін Полісі» (Зовнішня Політика) поширив матеріал китайського дисидента «Китайський наступ на кольорову демократію», де зазначалося, що «…в китайських коридорах влади падіння пострадянських авторитарних режимів викликало занепокоєність у зв’язку із зростанням народного китайського невдоволення». Згідно із заснованим у Гонконгу журналом «Оупн мегезін» (Відкритий журнал), доповідь китайського президента Ху Дзінтао під назвою «Битва у Народній Війні без порохового диму» є, по суті, керівництвом китайської Комуністичної партії для наступальних дій на «контрреволюцію». В основі діяльності, спрямованої на припинення потенційної китайської «кольорової революції», лежить широкий комплекс заходів інформаційно-психологічного впливу.

Найбільш красномовним прикладом цієї діяльності є заходи стосовно неурядових організацій. Пекін вважає, що міжнародні структури, особливо ті, що підтримують неурядові організації, фактично є «руками, очима і вухами» Вашингтона у змінах режимів в країнах Східної Європи і Центральній Азії.

У журналі, який видає управління пропаганди Компартії Китаю, є посилання на вашингтонський «щорічний бюджет $1 мільярд для всесвітньої демократизації». Там, зокрема, визначено такі неурядові організації: Міжнародний республіканський інститут, Національний внесок у демократію, Американський інститут миру, Інститут відкритого суспільства — як організації для ідеологічної обробки («промивання мізків») простих людей і підготовки політичної опозиції.

Міністерство цивільних справ припинило процес реєстрації заявок неурядових організацій, зупинивши діяльність багатьох з них. Особлива увага зверталася на екологічні групи.

Пекін призначив дослідників з різних провінційних академій суспільних наук, щоб дослідити діяльність неурядових організацій у Китаї. До Центральної Азії було відправлено експертів, щоб вивчити витоки кольорових революцій. На черговому засіданні Політбюро керівництву китайської Академії суспільних наук, де зазвичай використовуються зарубіжні фонди, нагадали про «гостру і складну боротьбу в ідеологічній сфері у новому тисячолітті» (це стосується політичних аспектів наукових досліджень). За китайськими джерелами, «…по­ки хмари кольорових революцій нависають над Центральною Азією, уряд Китаю перебуває в стані підвищеної готовності».

Китайські застережні заходи своєчасні і не зайві. Головною метою керівництва Китаю визначено збереження національної самобутності і незалежності країни, тоді як головною рисою, яка вже протягом другого десятиліття характеризує життя пострадянської частини світу, «де перемагають свобода і демократія», є її агресивна американізація (враховуючи, що 70% вищого керівництва США є євреями, слід правильно розуміти таке визначення) як практичний результат діяльності згаданих вище неурядових структур.

Це можна назвати справді глобальним феноменом — від вже звичних нам пунктів утилізованої їжі «Мак-Дональдс», широкого спектра культурної експансії до зростання кількості американських громадян на вищих керівних посадах у колишніх країнах СНД: країнах Балтії президенти (Естонія, Литва) і прем’єр-міністр (Латвія) мають американські паспорти, в Україні дружина президента — колиш­ній співробітник Держдепартаменту, в Грузії президент, який дуже полюбляє розмовляти англійською, випускник американського Колумбійського університету, а міністр оборони Польщі — представник Великої Британії, член так званого Неоконсервативного аналітичного центру у Вашингтоні. Командувач польських ВМС щойно підготовлений у США.

Тому цілком зрозуміло, що політичне життя цих постсоціалістичних країн нині більше нагадує політичний спектр США. Звичайно, ми є свідками розвитку типової англосакської «двопартійної» системи.

Останнім, дещо кумедним, може бути приклад Польщі, яка намагається імітувати «культурний дух» США. Міністр освіти країни запропонував, аби у кур­сі біології вивчався «креаціонізм» — наука, яка в певних «фундаменталістських християнських» американських штатах вважається проявом істинних освітніх методів.

Усі ці численні приклади спрямування «розвитку» східноєвропейських суспільств свідчать: аби краще побачити, що відбувається на цьому просторі, треба сфокусувати увагу на розвитку самого американського суспільства, яке стало зразком для копіювання.

У праці англійського журналіста К.Лонглі «Обраний народ — велика ідея, що об’єднує Англію і Америку» наголошується, що американське населення добре «навчене» покірно сприймати те, що робить керівництво цієї «наддержави». Згідно з Лонглі, «США — це Бог», тому ніхто не повинен навіть наважитися кинути виклик Богові, оскільки такий виклик розцінюватиметься не тільки як несерйозний, а й і як шкідливий для соціального виживання індивідуума.

З цієї точки зору стають зрозумілими усі головні геополітичні події:

1. Обидві війни — прихована війна США — НАТО проти Югославії, тривалістю понад десятиліття, і навіть більш тривала і кривава війна США — Великої Британії — Ізраїлю проти Іраку — були війнами за «приватизацію» всіх цінностей цих країн для збагачення загарбників.

2. Так звані кольорові революції, які остаточно знищили Югославію і перетворили Грузію, а потім Україну на напівколонії США, супроводжувалися стрімкою масованою приватизацією, зробили ці країни новим рубежем для вічно ненаситних зарубіжних «інвесторів» (коли підприємство потрапляє у приватну власність інозем­ця, його власник, прагнучи максимізувати доходи, не зважає на інтереси робітників. Це позначається передусім на молоді, яка за умов безробіття змушена дивитися у напрямку більш заможного Заходу).

3. Нині старі країни Єв­росоюзу є більш соціалістичними, ніж його нові члени — Угорщина, Чехія, Польща, які стали такими завдяки цілій низці юдо-англо-американських «Фон­дів».

(Закінчення буде)

Василь Голуб, журналіст

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com