Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Бедь і совість — дві прямі, що не пересікаються

«Бурхливій діяльності» Віктора Бедя «Персонал Плюс» присвятив не одну шпальту. Зокрема, і щодо його фінансових зловживань на посаді директора Закарпатського інституту ім.А.Волошина Міжрегіональної Академії управління персоналом. Здавалося б, після таких звинувачень Віктор Васильович мав би щонайменше мовчати і не «відсвічувати». Утім, це не в його характері.

Понад те, увірувавши у свою безкарність, пан Бедь з ще більшим натиском узявся до громадсько-політично-бізнесової діяльності. До того ж іноді його дії викликали певні підозри щодо адекватності. Зокрема, в Ужгороді ще й досі не можуть без сміху згадувати, як Віктор Васильович зненацька вирішив прийняти духовний сан. Говорити про те, що він вирішив покаятися у своїх гріхах, яких чимало накопичилося за час його бізнес-діяльності, не доводиться. Адже мета ставилася зовсім інша. Без духовного сану він не міг би очолити ним же створену Українську богословську академію. Власне, ніхто не сумнівався, що для Віктора Васильовича це не що інше, як черговий бізнес-проект. І для нього не важливо, чим торгувати — бензином чи знаннями. Щоправда, дивує інше. Чи цікавилося духовенство, присвоюючи сан пану Бедю, його минулим? Чи просто повірили на слово? Адже, знову повторимо, репутація у Віктора Васильовича на Закарпатті ще та. У цьому переліку, подейкують, є все — від певних інтимних моментів до контрабанди та бізнесу на нелегальних мігрантах. І якщо перше звинувачення можна віднести до приватного життя пана Бедя (хоча чи має він моральне право ректорства та сану?), то інше — вже справа компетентних органів. Адже, по суті, це вже питання національної безпеки. Зрозуміло, що контрабандні канали, зокрема «перекидання» нелегалів через український кордон, контролювали не лише злочинні угруповання, а й деякі представники силових структур. За неофіційною інформацією, до цього причетні і представники СБУ. Варто пригадати, що Віктор Васильович, будучи народним депутатом, у 1991-1992 роках входив до комісії Президії Верховної Ради України з реорганізації органів Комітету державної безпеки в Службу безпеки України. А отже, ймовірно, певні ділові контакти у нього залишилися. Адже сумнівно, щоб без відповідної підтримки він зміг би так розгорнути свою бізнес-діяльність, зокрема створити десятки фірм, які пов’язують з його ім’ям. Утім, діяли вони за модним на ті часи (а багато з них — і до нині) принципом — «купили — продали, гроші поділили — документи спалили». Очевидно, характерною була пожежа в його офісі на вул. Некрасова (нібито хтось вкинув через вікна пляшки із запалювальною сумішшю, які за дивним збігом обставин спалили тільки бухгалтерські документи). Багато чого цікавого про свого шефа могли б розповісти і його підлеглі. Але наразі побоюються. І не безпідставно. Адже, знову ж таки, за чутками, його близький родич добре відомий у кримінальних колах на прізвисько «Батон». А отже, й відповідна реакція не змусила б довго на себе чекати. Та й, подейкують, поведінка самого Віктора Бедя не вирізнялася особливою делікатністю. Приміром, розповідають про один випадок з його адвокатської практики. Мовляв, кілька років тому до нього звер­нувся клієнт з проханням про допомогу у вирішенні справи, пов’язаної з дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої потерпілий зламав руку. Щоб справа не потрапила до суду, останній виставив умову — 1 000 доларів. Тоді винуватець пригоди звернувся по допомогу до пана Бедя, який пообіцяв допомогти у цій справі. І навіть взяв завдаток — 200 доларів. Але згодом, як розповідають, Віктор Васильович усіляко ухилявся від спілкування з клієнтом. Згодом він дещо змінив тактику. І сказав, що потерпілий згодний піти на поступки. Але ціна зросла до двох тисяч доларів, за які потерпілий нібито готовий відмовитися від претензій. Тобто «послуги адвоката» виросли вдвічі. Зрозуміло, що водій відмовився від такої «пропозиції». Своєю чергою, Віктор Васильович відмовився його захищати. Мовляв, справа програшна а тому він не хоче ризикувати своєю репутацією. Однак, кажуть, 200 доларів завдатку за так і не надані послуги тривалий час не хотів віддавати.

Та навіть після отримання духовного звання Віктор Васильович не особливо змінив ставлення до людей, які його оточували. На початку лютого стало відомо про ще одну пригоду, героями якої, начебто, стали голова Закар­патської обласної ради М.Кічковський та В.Бедь.

На відрізку автотраси Ужгород — Мукачеве, в районі ресторану «Сівада», «Мерседес» яким керував особисто член партії «Наша Україна», голова Закарпатської обласної ради М.Кіч­ковський, наздогнав та значно пошкодив «Волгу» ГАЗ-24, що рухалася перед ним. Тоді, начебто, Кічковський зателефонував своєму особистому адвокату і за сумісництвом духовному пастирю, сумнозвісному Віктору Бедю, який хвилин через 15 з’я­вився на місці пригоди в рясі та з адвокатським посвідченням і заявив, що є свідком ДТП. І, начебто, Кічковський та Бедь сказали водію «Волги», що він винен у тому, що сам не з’їхав у кювет, побачивши, як його наздоганяє автомобіль самого голови обласної ради, а тому повинен сплатити пану Кічковському 3 000 доларів США. Звичайно, водій «Волги» не погодився, позаяк цілком очевидним був факт порушення правил дорожнього руху головою обласної ради, тому викликав на місце пригоди ДАІ. Однак Кічковського та Бедя це не дуже злякало — вони вважають, що Закарпаттям керує «Наша Україна», а не якісь там громадяни. На місці події з’явився 30-ти річний син пана Кічковського з групою молодчиків, які пообіцяли поховати водія «Волги», коли той не сплатить 3 000 доларів США голові обласної ради, 1 000 доларів США Бедю за адвокатські послуги та 1 000 доларів групі молодчиків за виїзд. З приїздом на місце події правоохоронних органів рекетири на деякий час примовкли, але вже наступного дня свої вимоги подвоїли.

В.Бедь та син голови Закарпатської обласної ради, начебто, знайшли водія автомобіля й пригрозили фізичною розправою у разі несплати. З аналогічними вимогами та погрозами рекетири звертаються і до родичів водія, зокрема до його батька, підприємця, а, отримавши відмову, з допомогою правоохоронних органів організовують ряд перевірок та всіляко перешкоджають його діяльності.

Якщо ця історія правдива, то вона може пролити світло на інші, не менш цікаві, епізоди бурхливої діяльності. Зокрема, на історію з реєстрацією Закарпатською обласною радою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, де пан Кічковський, попри спротив адвокатів області, реальні обставини, рішення суду та вимоги ст.35 Конституції України, лобіював інтереси священика В.Бедя, намагаючись втиснути його в комісію. А також на безкарну розтрату цією особою коштів комісії адвокатури в розмірі близько 0,5 млн грн, переховування ним нелегальних мігрантів у орендованих приміщеннях та на отримання 1,2 млн грн за незаконну суборенду майна Ужгородської міської громади.

Ну й останній промовистий штрих. 9 грудня минулого року через таємне голосування секретарем міськради обрано члена фракції «Народна» Юліану Бедь. За це проголосували 42 депутати, проти — один, утрималися — четверо. За офіційними даними, нинішній секретар міськради — дружина Віктора Васильовича. Найвище її кар’єрне досягнення — завідувач одного з місцевих дитячих садочків. Легко здогадатися, хто ж насправді буде секретарем міськради. Як, мабуть, і про те, чим все це закінчиться для самого міста.

Василь Фроляк
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com