ЗАГАДКА ЦИНХОНИ

Жінка в чорній мантильї виводить з підземної в’язниці старого чоловіка і, змастивши йому страшні, завдані побоями рани, передає одноплемінникам. Удома її зустрічає розлючений чоловік:

— Ти зрадниця! Наші люди тисячами мруть від малярії, а ці індіанські собаки не кажуть, чим лікуються.

— Хіба іспанці не поводилися б так само, якби чужинці захопили їхню землю? Та їх би ти назвав героями...

— Ми тут задля великої місії. Нещасна, ти повстала проти Христа! Віднині вартові стерегтимуть себе!

Третій день пропасниця б’є донну Анну, і віце-король Перу не хоче посилати лікарів до ненависної дружини. Та й чим би вони їй зарадили? Білі люди не витримують цієї хвороби, тож індіани поклялися у храмі Сонця будь-що сховати від них рятівне дерево — нехай вимруть тут, коли прийшли некликані! Та задля доброї донни Анни... І вночі служниця — єдина, кому дозволено відвідувати ув’язнену — проносить під пончо гілку дерева з червонястим листям, здирає з неї кору, розтирає в чашці і, чимось розвівши, дає хворій випити. Бідолаха не здогадується, що за нею стежать.

Одужала донна Анна, і віце-король тому безмежно радий. Не через те, що не став удівцем — переконавшись у ефективності кори кіна-кіна, він вирішив відвезти її до Іспанії й домогтися від короля монопольного права на торгівлю. Тоді він стане найбагатшою людиною світу, а донна Анна до його повернення нехай посидить у в’язниці.

Та щойно корабель Хін­хона щезає за обрієм, як вартові опускають алебарди, вітаючи донну Анну як свою господиню. Так звелів намісник, давно закоханий у цю незвичайну жінку. Спокій та милосердя запановують у Перу, і люди одного хочуть — щоб віце-король якнайдовше не вертався. Однак час прийшов — і вірний лицар донни Анни вмовляє її втікати з ним.

Та невдовзі з’ясовується, що такої потреби немає, бо Луїс Хінхон помер від малярії. Але чому? Невже не допомогла йому кіна-кіна? Може, й допомогла б, однак мадридські лікарі не знали, що товчену кору треба розвести у вині...

Отак людству відкрилася таємниця хінного дерева, і вже не індіани, а офіційна влада під страхом смерті забороняли вивозити за кордон його насіння і саджанці, щоб зберегти монополію на торгівлю кіна-кіна, яка приносила шалені прибутки.

А творець системи класифікації рослин Карл Лінней назвав це дерево цин­хоною — в пам’ять про перуанського віце-короля Луїса Хінхона, котрий 1641 року привіз до Європи сировину для ефективних ліків від малярії, хоч сам ними й не скористався.

А що ж донна Анна? Вона втілила в життя старовинну казку про те, як вітер сперечався із сонцем, хто з них сильніший. Першому не вдалося зірвати плащ з плечей мандрівника, а пригріло сонце — і мандрівник роздягнувся сам. Благородству цієї жінки, а не жорстокості її чоловіка світ зобов’язаний тим, що людство навчилося боротися з малярією.