Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Основні передумови та шляхи подолання рейдерства в Україні

Класичним прикладом відпрацьованої тактики рейдерського захоплення (так званого каскадного методу) може слугувати спроба атаки на Харківське підприємство «Імтокс». Спеціалізація підприємства — унікальні металоконструкції для не менш унікальних будинків Москви та інших столиць колишніх союзних республік. У перші роки здобуття Україною незалежності «Імтокс» став акціонерним товариством, а працівники — акціонерами. Підприємство розвивалося і міноритарні акціонери вже не безпідставно мріяли про дивіденди, але в їхні плани втрутилися «недружні поглиначі», тобто рейдери.

Один з міноритарних акціонерів, який володів 0,03% акцій статутного капіталу і пробув у ранзі акціонера лише два дні, встиг звернутися до суду з позовом про виплату 170 000 грн дивідендів! Події розвивалися з блискавичною швидкістю. Природно, що з метою забезпечення позову суд наклав арешт на нерухоме майно «Імтоксу» та його банківські рахунки. Забезпечення позову було скасовано в апеляційному порядку, однак одразу в іншому районному суді Харкова з’явився новий позов, в якому позивач вимагав повернути йому слюсарний верстат, який нібито був переданий ним підприємству за усним договором. Позивач також вимагав накладення арешту на майно. Крім того, в Господарському суді з’явилася заява про забезпечення позову в справі за позовом орендаря, з яким «Імтокс» нібито збирався укласти угоду купівлі-продажу нерухомості. У суді, втім, представники позивача не з’являються — існують лише заяви про забезпечення позовів. У цей самий час дрібні акціонери «Імтоксу» почали одержувати пропозиції про продаж акцій. За сертифікат на 21 акцію пропонували близько 100 доларів. У результаті протягом двох місяців скупник придбав більш як 10% акцій. Всі ці акції було зареєстровано на одну особу, після чого ця людина, не довівши свого рішення до відома правління підприємства, звернулася до реєстратора і подала заявку на проведення кількох позачергових зборів акціонерів. Хронологія проведення зборів була такою: 2 березня — збори в Івано-Франківську, 5 березня — у Макіївці, 6 березня — в Києві, 7 березня — в Сімферополі, 9-го — знову в Макіївці, 12-го — знову в Івано-Франківську. Тобто у випадку з «Імтоксом» було використано практично всі методи, які можливі при захопленні чужої власності. Тут є все, за винятком кримінальної відповідальності за такі дії.

Цю спробу недружнього захоплення підприєм­ства «Імтокс» досить складно буде витримати, а тим більше — відбити. Рейдери є досить активними, наполегливими і, судячи з кількості ініційованих судових справ, зі значною фінансовою підтримкою.

Головними негативними наслідками рейдерства в Україні є:

— негативний вплив на підприємницький клімат;

— дестабілізація роботи вітчизняних підприємств;

— руйнування трудових колективів та соціальні конфлікти;

— формування несприятливого інвестиційного клімату та міжнародного іміджу країни загалом.

Шляхи подолання рейдерства в Україні

Певні спроби боротьби з недружніми захопленнями й поглинаннями підприємств в Україні роб­ляться лише протягом останніх двох років. У засобах масової інформації корпоративні захоплення підприємств зазвичай висвітлюються крізь призму неефективної протидії рейдерам з боку правоохоронних органів. До цього часу існує думка, що саме за браком професійних охоронців рейдерам вдається проникнути на територію підприємства та, як наслідок, заволодіти необхідною документа­цією. Насправді ж, ця проблема є набагато глибшою і складнішою.

Щоб уникнути необгрунтованих судових позовів, накладення арештів на рахунки господарчих суб’єктів, а також призупинення рішень зборів господарських товариств, Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвалив, що при розгляді справ, предметом яких є оскарження рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них і управлінні товариством тих його учасників, які не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов’язані з втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, заборона скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, які мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів і приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

Сама судова система України виявилася співучасницею недружніх злиттів і поглинань. Проблема «співробітництва» суддів з рейдерами полягає в недосконалості закону. Несумлінність суддів — це вже другий бік проблеми. Сьогодні ж судді стали «активними учасниками» рейдерських захоплень і недружніх поглинань. У справах «недружніх злиттів і поглинань», словом — у захопленнях чужих об’єктів господарської діяльності, суддя є ключовою фігурою. Від рішення, яке буде ухвалено суд­дею, залежить доля не тільки великих мажоритарних акціонерів, а й дрібніших груп — міноритарних акціонерів. Адже зміна власника відбувається найчастіше за рішенням суду. Нині можна стверджувати, що з часом справа дійде до появи нової тіньової спеціалізації суддів — суд­ді-рейдери. Їх рекомендують один одному адвокати, які так само, як і ці судді, заробляють на рейдерстві. Притягти до відповідальності суддю, який ухвалив рішення на користь рейдера, досить важко: його рішення начебто прийняті відповідно до закону.

Останнім часом народні депутати виявилися в центрі законодавчих ініціатив з проблем недружніх захоплень і поглинань. Навперебій пропонуються законопроекти, які, на їхню думку, стануть надійною перепоною на шляху рейдерських захоплень. Багато депутатів — хто побічно, а хто й безпосередньо — мали або мають стосунок до тих або інших підприємств. Зазвичай це великі підприємства, які є привабливими для рейдерів. Адже об’єктами рейдерських захоплень часто стають підприємства зі значним обсягом активів, вартість яких у десятки й сотні разів перевищує вар­тість самої «операції».

З рейдерством активно почали боротися практично всі державні органи. Зокрема, Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. «Про заходи щодо посилення захисту прав власності» №103/2007 доручено Кабінету Міністрів за участі Верхов­ного Суду й Генеральної прокуратури України, з метою забезпечення захисту прав і законних інтересів акціонерів при вирішенні корпоративних конфліктів, проаналізувати факти рейдерства, і за результатами аналізу, з урахуванням міжнародного досвіду вирішення таких питань, внести на розгляд Верховної Ради законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за рейдерство. Указом доручено розробити й запропонувати зміни в законодавство, що регулює депозитарну діяльність, а також правовідносини, пов’язані із цінними паперами й керуванням корпоративними правами. Однак у цій сфері ініціативу «перехопили» народні депутати, які 13 березня 2007 р. зареєстрували в парламенті проект закону «Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України про встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» (Проект). Відповідно до Проекту, у Кримінальний кодекс (КК) України запропоновано внести значні зміни, які повинні торкнутися 4 чинних статей КК, а також ввести додатково статтю 224 «Захоплення підприємства — рейдерство».

У Проекті дається таке визначення рейдерства: «замовлення й (або) організація нападу на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, що спричинило порушення його нормальної роботи, а також напад на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, зроблене організованою групою (рейдерство)». Слід зазначити, що саме собою рейдерство може припускати різні способи недружнього поглинання підприємства, а напад є лише одним з них, поряд з використанням прогалин у законодавстві, що регулює діяльність акціонерних товариств (особливо в частині прав міноритара практично випадає з поля зору законодавця, правоохоронних і контролюючих органів сама суть рейдерства й більшість його проявів, адже силове захоплення — лише одне з формальних способів досягнення рейдером своєї мети. Тобто фактично проект пропонує боротися не з причинами явища, а з однією з його форм.

Виходячи із запропонованого формулювання, не зовсім зрозумілий сам склад злочину, а саме — з якою метою відбувається такий напад. Адже метою може виступати зміна власника підприємства, його організаційно-правової форми, протиправне відчуження майна й корпоративних прав, а також порушення роботи підприєм­ства або її зупинка, захоплення майна тощо. Мотивом же дій потенційних злочинців можуть бути і корисливі спонукання, і будь-які інші — особиста ворожість, помста або хуліганські мотиви. Як же тоді правильно визначити мету й мотив злочину? Адже цей фактор має вирішальне значення для правильної кваліфікації злочину, особливо коли йдеться про кваліфікацію дій замовника або організатора рейдерської атаки. За такого формулювання визначення рейдерства встановити й довести в діях цих осіб наявність злочину практично неможливо.

Також Проект пропонує посилити кримінальну відповідальність суддів, з цією метою доповнивши статтю 375 частиною 3 — винесення суддею (суддями) вироку, рішення, визначення, постанови, що виходить за межі компетенції цього судді (суддів чи суду), або з перевищенням службових повноважень. Чинна редакція статті 375 звучить так: винесення суд­дею (суддями) свідомо неправосудного вироку, рішення, визначення або постанови. Як бачимо, що редакція Кодексу припускає залучення судді до кримінальної відповідальності на підставі чинної статті 375 КК України за наявності в його діях прямого наміру, а в змінах про прямий намір уже не йдеться. По суті, значно розширено можливості для залучення до кримінальної відповідальності. Автори законопроекту обгрунтовують таку свою позицію тим, що стаття 375 КК України в чинній редакції фактично не працює, бо вимагає доведення прямого наміру. Однак якщо йдеться саме про протидію рейдерству, то факт прямого наміру й корисливого (або особистого) мотиву в діях судді під час винесення неправо­суд­них рішень має вирішальне значення. Описаний намір і мотив передбачає частину 2 статті 375 КК, санкцією при цьому виступає позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Зміни, які запропоновано прийняти як частину 3 цієї ж статті, передбачають таку саму санкцію. Тобто за винесення свідомо неправосудного рішення з корисливим мотивом і за винесення рішення з перевищенням своєї компетенції або повноважень, навіть без прямого наміру й корисливого мотиву, на думку авторів Проекту, має бути передбачено однакове покарання.

На цьому тлі цілком виправданою виглядає ініціатива з внесення змін до статтю 223 КК України, що запропоновано доповнити частиною 3: відкриття й (або) ведення реєстру власників іменних цінних паперів за наявності відомостей про вже існуючий реєстр власників іменних цінних паперів цього емітента, а також здійснення яких-небудь дій зі створення подвійного реєстру власників іменних цінних паперів. Такі дії справді досить поширені під час проведення рейдерських атак, тому їхня законодавча заборона доцільна. Дискусію можливо вести тільки про саму форму такої заборони й можливих покарань за його порушення.

Невиразною з юридичної точки зору є пропозиція запровадити кримінальну відповідальність за невиконання керівником підприємства рішення власника або уповноваженого їм органу щодо звільнення з посади керівника цього підприємства. За загальним правилом такі суперечки повинні розглядатися в суді, і саме рішення суду має регулювати подібні ситуації за наявності суперечки. Крім того, зазначені зміни не вписуються в загальну концепцію статті 172 КК України «Грубе порушення законодавства про працю». В будь-якому разі, невиконання такого рішення керівником повинне базуватися на законних підставах, інакше власник має право не допустити на своє підприємство і вимагати припинення представництва підприємства у всіх правовідносинах від імені звільненого керівника. У випадку порушення цих правил несумлінний керівник може бути притягнутий до цивільної або навіть кримінальної відповідальності за вже діючими нормами.

Зрозуміло, мета розглянутого проекту шляхет­на: викорінити або, принаймні, суттєво обмежити рейдерство на Україні. Однак саме виконання проекту закону здатне породити ще більше проблем і суперечностей, якщо його буде прийнято у такій редакції.

У цьому контексті слід зазначити, що проблема рейдерства комплексна, і одним лише впровадженням кримінальної відповідальності за силовий (найбільш простий) варіант рейдерства її не вирішити. Необхідне впровадження систематичних продуманих змін у законодавство, зокрема таких, що стосуються цінних паперів, господарських (особливо акціонерних) товариств, діяльності правоохоронних і контролюючих органів нашої країни. Поверхневі рішення в цій ситуації неприйнятні, бо вони можуть лише приховати це явище, а «недружні поглинання» відбуватимуться без силових акцій, але з використанням численних прогалин і невідповідностей в українському законодавстві.

Висновки та пропозиції

Отже, можна підбити висновок: нині в Україні рейдерство справді є надзвичайно актуальною проблемою, яка стає загрозою національній безпеці України.

Через нестійкість, корумпованість державних органів, прогалин у законодавстві, несформованих інституцій прав власності такий феномен в Україні не лише виникає, а й набирає високих «темпів зростання». І хоча у розвинених країнах рейдерство є ефективним інструментом впливу на неефективні підприємства, у нас же це інструмент перерозподілу власності та особистих інтересів.

Які реальні дії (заходи) щодо ефективного захисту від рейдерства та його подолання?

По-перше, на боці власника має виступати держава і вживати дієві, реальні інструменти щодо захисту прав власності.

По-друге, прозорість і ефективність діяльності суб’єктів господарювання, які можуть зробити підприємство фактично невразливим до рейдерів. Слід знати, що найчастіше «постраждалими» є ті, що здійснюють свій бізнес не зовсім за правилами, внаслідок чого бояться звертатися до правоохоронних органів.

По-третє, надати Між­відомчій комісії з питань протидії незаконним захопленням підприємств при Кабінеті Міністрів України статус Державної комісії (комітету) у справах боротьби з рейдерством за участі представників уряду, Ради національної безпеки та оборони України, Секретаріату Президента України, правоохоронних органів, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. До складу Державної комісії з метою забезпечення прозорості та дієвості роботи цього органу ввести представників Антирейдерського союзу підприємців України, УСПП, Європейської бізнес-асоціації (EBA), Торговельно-промислової палати України, Американської торговельної палати в Україні (ACC).

По-четверте, наділити Державну комісію (комітету) у справах боротьби з рейдерством відповідними повноваженнями, згідно з Конституцією та законами України, необхідними для оперативного реагування на ситуації, що мають стосунок до рейдерських дій та вжиття невідкладних заходів.

По-п’яте, ініціювати прокурорські перевірки незалежними слідчими Генеральної прокуратури України всіх рішень, винесених українськими судами на користь рейдерів.

По-шосте, створити реєстр рейдерських судових рішень та внести на розгляд Вищої ради юстиції персональні справи суддів, які їх винесли.

По-сьоме, необхідно ухвалити Закон України «Про акціонерні товариства» та внести відповідні зміни і доповнення до чинного законодавства.

За матеріалами інтернет-видань

(Закінчення. Початок у минулому номері)
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com