Ліві на роздоріжжі

Діяльність лівих партій спрямована на захист інтересів більшості громадян, які своїми руками і власним розумом створюють всі національні багатства. На жаль, ліву ідею в значній мірі здискредитував невдалий досвід Радянського Союзу та інших держав соціалістичного табору. Щоб люди знову повірили лівим, потрібно вказати корінні причини минулих невдач будівництва соціалізму і комунізму, створити нову ідеологічну модель суспільства і партії, яка враховувала б попередній досвід, сучасні вимоги і виклики майбутнього.

Метод факторного аналізу переконливо свідчить, що за одних і тих самих умов соціалістичний устрій держав був менш ефективним за капіталістичний. Навіть дуже упереджені люди не можуть заперечувати велику різницю в рівні життя трудящих НДР.

Насамперед творці теорії соціалізму і наукового комунізму проігнорували дію основного філософського закону — єдності і боротьби протилежностей, який є єдиним джерелом всякого розвитку в природі і суспільстві. Створення соціалістичних держав на базі суспільної власності на всі засоби виробництва, монополія панівної партії знищили конкуренцію в економіці та суспільстві в цілому, що призвело до застою, загнивання та зникнення цих держав.

Брак конкурентного середовища, яке змушує всіх працювати з повною віддачею, виявляє і усуває неефективних учасників виробничого процесу, підштовхнуло теоретиків лівої ідеї шукати нові шляхи вирішення цієї проблеми. Ще Томас Мор у своєму трактаті «Місто сонця» передбачав необхідність використання наглядачів, які контролювали б виконавців. Але ж за всіма не встежиш і не всяку роботу наглядач може об’єктивно оцінити, особливо коли праця творчого характеру! Крім того, хто ж слідкуватиме за самими наглядачами? Цілий сонм контролюючих інстанції, армія наглядачів різних рівнів не змогли примусити працювати трудящих соціалістичних підприємств на високому конкурентно-ринковому світовому рівні.

Органічною проблемою соціалістичного виробництва є також необхідність, і водночас неможливість, навіть теоретично, все спланувати з єдиного державного центру. Наслідком планового господарства є дефіцит товарів і постійні черги за ними. План «згори» неминуче детермінує дефіцит «внизу». Електорат лівих партій від цього найбільше потерпав, що не можна ігнорувати сьогодні при коригуванні лівої ідеї, проведенні сучасної політики та виборчих кампаній.

Отож економіка, побудована на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні виробництва, неминуче породжує дефіцит, низьку якість товарів, демобілізує людей, гальмує науково-технічний прогрес. Тому сучасна ліва ідеологія повинна позбутися зашореності. Потрібно визнати необхідність конкурентного середовища в суспільстві, яке створюється приватною власністю на засоби виробництва і багатопартійністю. Підприємства, за винятком стратегічних і природних монополістів, повинні бути приватними задля ефективності їхньої роботи. Отже, існування капіталістів і їхніх партій є об’єктивністю, як і те, що вони переслідують тільки власні інтереси — інтереси зовсім малої частки населення.

Ліві сили, як виразник і захисник інтересів більшості громадян — трударів, приречені на керівництво нашою демократичною державою. Адже в такій країні влада має належати більшості, тобто електорату, за прихильність якого повинні боротися справжні ліві партії.

Щоб вибудувати правильну стратегію, добитися визнання і підтримки свого електорату, лівим партіям потрібно знати, що він хоче сьогодні, яка його мотивація.

Із психології відомо, що єдиною рушійною силою вчинків будь-якої людини або групи людей, зокрема політичних партій, є їхнє природне прагнення до задоволення власних потреб. Про це знав і Карл Маркс. На перший погляд, дивно, що обізнаний з мотиваційним механізмом людей основоположник наукового комунізму в основу своєї теорії побудови і функціонування нового суспільства заклав як пріоритет у поведінці людей їхнє постійне примарне прагнення до братерства, взаємопідтримки, моральності у вчинках тощо. Його помилка пояснюється тим, що він не знав природної закономірності в ієрархії потреб людини, яку встановив лише після смерті Маркса американський вчений Маслоу і назвав її „пірамідою потреб».

Піраміда має три рівні. В її основі — життєво необхідні потреби людини в їжі, одязі, житлі, безпеці, емоційній стабільності, постійному покращенні умов життя тощо. У разі їх задоволення починають домінувати потреби вищого, другого, рівня — потреби в соціальній справедливості, освіті і соціальному статусі, престижності майна і професії, спілкуванні з людьми певних кіл тощо.

Лише після задоволення цих потреб людина може досягти вершини піраміди Маслоу, де в її поведінці превалює прагнення до самовираження в праці, розкриття потенціалу особистості, зокрема морально-етична поведінка.

Крізь призму Маслоу є очевидною безперспективність закликів до злиденних трударів самовиражатися з повною самовіддачею в праці задля далекої високої мети, оскільки їхні вітальні потреби не задоволено. Будувати нове суспільство з високоморальними людьми найвищого рівня мотивації почали передчасно. До того ж його не правильно спроектовано, бо і саме світле майбутнє, і дорога до нього неможливі без приватної власності. Китай це зрозумів, тепер черга за нашими лівими партіями.

Звичайно, завжди знайдеться аскет Діоген, який живучи у бочці, самовиражається розумовою працею. Але таких людей мало, тому партія у своїх планах і діях повинна орієнтуватися на більшість пересічних людей. Електорат лівих партій вже «наївся» обіцянок світлого майбутнього для дітей і внуків в обмін на важку працю і злиденне існування. Вдруге на таке він не поведеться, зате з радістю обере до влади ліву партію, яка запропонує людям ефективні конкретні рішення їхніх вітальних і соціальних потреб.

Отже, постають головні стратегічні завдання лівих партій на сучасному етапі, особливо під час проведення виборчих кампаній:

1. Розробити конституційний механізм справжнього народовладдя в країні, ефективного державного управління і дієвого судоустрою.

2. Знайти шляхи відновлення соціальної справедливості, порушеної під час шулерської приватизації національного багатства, а також у питаннях освіти, роботи, зарплати, житла, квартплати, пенсійного забезпечення.

3. Запропонувати нову технологію розроблення законів України, яка гарантувала б їхню ефективність та вплив громадськості на зміст до їхнього прийняття. Така технологія має підпорядковувати капітал закону і людям.

4. Виявити тіньові важелі незаконного збагачення олігархічних кланів і їхнього негативного впли­ву на всі гілки влади в державі та запропонувати способи їх нейтралізації.

5. Запропонувати пра­ктичні способи узгодження інтересів праці і капіталу, зокрема запровадження на законодавчому рівні достойної мінімальної погодинної оплати праці, європейського співвідношення між максимальними і мінімальними доходами, справжнього профспілкового і державного контролю за діями капіталістів задля захисту інтересів трудящих. Капітал повинен нести благо всім, а не тільки капіталістам.

6. Скласти перелік найгостріших для свого електорату проблем та запропонувати шляхи їх вирішення. Адже сила і перспектива будь-якої партії в тому, що вона знає проблеми та бажання виборців і добивається їх вирішення.

7. Донести до виборців суть запропонованого вище, пояснити вигоду від практичної реалізації.

У рамках цих стратегічних завдань автори раніше опублікували статтю в цій же газеті під назвою: «Корінні проблеми розвитку України та шляхи їх вирішення».

О.Омельченко, М.Бойкова