Зірка моя полин…

Чорнобиль. Уперше цю назву я почув у 1962 році, навчаючись в Уманському медучилищі, коли до нас в групу перевівся учень з Чорнобильського училища. Він розповідав, що там почали будувати атомну електростанцію, а тому разом з батьками переїхав в Умань. Закінчивши Київський медичний інститут і працюючи в Київській області, мені не раз доводилось бувати у справах саме в Чорнобильському училищі, яке після аварії на ЧАЕС в 1986 році було переведене в м. Яготин, але назва його так і залишилась «Чорнобильське».

Історія Чорнобиля сягає  давніх часів і перша згадка про нього значиться під 1193 роком. Та ще раніше літописець згадує поселення Стрежів, який вважався найпівденнішим містечком Полоцького удільного князівства.

У 1193 році в літописі Стрежів уже називається Чорнобилем. Записано: «Князь Вишгородський і Туровський Ростислав — син великого князя Київського «ъха съ Ловомъ от Чорнобиля въ Торцийский». Стрежів став мальовничою північною околицею Чорнобиля. Назву Чорнобиль історики виводять з чорно-білої одежі, яку носили місцеві жителі, а також з чорнобиля (чорнобильника) — одного з видів полину.

Розташований на високому правому березі річки Прип’яті, на історичному «шляху з варяг у греки», Чорнобиль та його околиці з чудовою поліською природою були казковим краєм. А ще цей край славився вродливими і відомими жінками.

Дивним чином назва містечка Чорнобиля майнула в історії Великої Французької революції: в період Якобінської диктатури уродженка Чорнобиля Розалія Любомирська-Ходкевич 20 червня 1794 року була гільйотинована у Парижі за зв’язки з Марією-Антуанеттою. Під іменем «Розалія з Чорнобиля» вона залишилася в історії Франції.

Ще одним іменем пов’язаний Чорнобиль з Францією. Кохана жінка великого французького письменника Оноре де Бальзака польська поміщиця Евеліна Ганська володіла Горностайпільським ключем — групою сіл Чорнобильського району.

Можна багато називати імен, пов’язаних з Чорнобилем, але хочеться розповісти ще про одну жінку, нашу сучасницю, Тетяну Семенівну Хмеленок (дівоче прізвище Русак), яка народилася у с. Запілля Чорнобильського району 9 травня 1945 року.

Все її життя пов’язане з Поліссям. Після чотирьох років початкової школи у своєму селі три роки продовжувала навчатися у с. Залісся, потім чотири роки навчалася у Республіканському Боярському сільгосптехнікумі, за спеціальністю агроном.

Після закінчення технікуму працювала в с. Старі Шепеличі, потім — у с. Дитятки Чорнобильського р-ну, далі 16 років бухгалтером у м. Чернігів.

У 1979 році переїхала на батьківщину у молоде містечко Прип’ять, де працювала в паспортному столі. А потім — потім життя розділилося до і після чорнобильського лиха. 

Село Запілля, в якому Тетяна народилася, відповідало своїй назві. Воно було розташоване по центру, навколо розкинулися поля пшениці, жита, проса, ячменю, кукурудзи і картоплі, а найкрасивішими були поля льону. Серед чарівної природи проходило її дитинство. В 1955 році лісники оголосили засадку лісу, де вони разом з сестрою теж висаджували дерева.

Ще малою Тетяна ходила в с. Новосілки до бабусі Степаниди в гості за фруктами, а потім батьки посадили фруктові дерева: вишні, яблуні, груші у себе вдома.

В болоті, де був мох, діти і дорослі збирали журавлину, навколо в лісі було багато грибів, брусниці, суниці, всіляких трав. Краса була неймовірна. В розквіті трав всіма барвами радістю краси захоплювало душу. Через все село протікала вода з відтоки річки Вуж, там діти ловили в’юнів. Діти збиралися ввечері на колодах біля хат, гралися в ігри, розповідали казки, співали. Адже в останні десять років перед аварією на ЧАЕС весь берег Прип’яті — від Наровлі (Білорусь) і до впадання її у Дніпро — був усіяний наметами відпочивальників майже з усього Союзу.

У 1985 році Тетяна, перебуваючи в Чернігівській церкві, яка розташована біля ринку, в день свята Введення Пресвятої Діви Марії, поставила свічки Матері Божій і вийшла. Потім поїхала в м. Прип’ять, де мешкала. Вночі уві сні вона побачила постать чоловіка, який стояв поруч з нею. Він був одягнений у довгий білосніжний з накидкою плащ. Накидка повністю закривала його обличчя. Тетяна опустила очі і побачила дуже красиві ніжні руки з витонченими пальцями. Раптом він промовив до неї такі слова: «Ти сьогодні була в церкві і поставила свічку Матері Божій, а про мене не згадала. Я відкрию тобі істину: отже, ти не зовсім вірно відзначаєш свій день народження, адже ти народилася в мій день і я — твій янгол-охоронець. Коли зустрінешся зі своєю рідною матір’ю, запитай у неї про це». Уві сні Тетяна подумала, що вона його впізнала і назвала вголос ім’я його: Ісус Христос! Вона прокинулася і до ранку вже не заснула.

На вихідні дні поїхала до матері, розповіла їй про свій сон, запитала в неї, чи дійсно це правда? Мати подивилася на неї, сплеснула руками і розповіла, як це було.

День Перемоги і День Пасхи в 1945 році співпали. Вони вирішили, що це велике свято, а хрестили Тетяну і зареєстрували в цей день: 9 травня1945 року. Але в дійсності вона народилася в чистий четвер перед страсною п’ятницею. З того часу саме в цей день вона відзначає свій день народження.

Мати Тетяни була із козацького роду. Рід мав два прізвища: по матері — Левоненко, по батькові — Потапенко. Прадід служив на Запорозькій Січі під прізвищем Левоненко-Потапенко Іван, про якого згадується у книзі «Розповідь про Б. Хмельницького».

Мати була дуже мудра жінка. Вона успадкувала від дідів і прадідів, від батька і матері в дар всі молитви і все життя відробляла свій дар, допомагала, вселяючи хворим віру, надію і впевненість.

Батьки пережили голодомор, революцію,колективізацію, Другу світову війну. У 1960 році помер батько. А в травні 1965 року, коли Тетяна проживала зі своїм чоловіком у м. Чернігові від необережності в квартирі стався вибух газу. Вона отримала опіки обличчя і рук. Була вагітна — сім місяців. Через два місяці її перевели з опікового в пологове відділення і вона народила сина Генадія. Син Олександр народився в 1972 році. В 1981 році жінка зазнає важкої травми голови та хребта. Життя для неї зупинилося, думала, що ніколи більше не зможе піднятися, але разом з лікарями та своїм ангелом-охоронцем вона отримала другий шанс на життя. З того часу, як вони їй допомогли вижити, Тетяна поставила собі за мету допомагати таким, як сама. А далі — ще страшніше.

У 1986 році в життя тисяч родин і Тетяни увійшла Чорнобильська трагедія, яка стала останньою краплею страждань не тільки для неї, але і всього людства.

З 1986 року по 1989 рік працювала на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Оформляла довідки на компенсацію населенню, реєструвала вахтовиків. Побачивши на свої очі найбільше людське горе, вона чомусь перестала плакати, туга каменем здавлювала серце. Серед тих, хто працював на ліквідації наслідків аварії, було багато молоді. Серед них і її син Генадій, який через військомат був відправлений на ЧАЕС.

Ось так ця тендітна жінка, яка всім співчувала, підтримувала саме їх — героїв Чорнобиля, бо душа її не зачерствіла, продовжує це робити і нині, домагаючись відміни драконівських постанов Кабміну про скасування законодавчо визначених пільг інвалідам-чорнобильцям.

Мало того, в житті Тетяни Семенівни живе ще любов до музики, слова — поезії. Саме їм, героям-чорнобильцям, присвячена її поетична збірка «Зірка моя полин…», де кожне слово, кожна сторінка це людський біль, дні тривог і невідомості від початку чорнобильського лиха і до наших днів.

Творіть добро, поки є час,

Нам випав лиш єдиний шанс,

Зберіть докупи віру і любов,

Надію, совість і сумління,

І зоряна любов нам подарує знов

Повагу, мудрість. щастя і терпіння.

Життя як мить — не зглянешся і пролетить,

На сповідь совість нас покличе,

Коли душа у вічний спокій  відлетить,

Щоб знов — ти всі борги віддав  заздалегідь утричі.

Ще раз вчитуюся в поетичні рядки творчого доробку автора, народної поетеси Тетяни Русак-Хмеленок, — поліщанки — цієї чарівної героїчної жінки, і від щирого серця хочу побажати їй і всій родині щастя, здоров’я, добра і творчої наснаги, адже її яскраве життя і поезія варті того.

Василь Слободяник