Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Історія славного роду

До редакції надійшов лист від Михайла Крата, онука того самого Павла Крата, про якого згадує у свій книзі Іван Тиктор «ВЕЛИКА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ». У ньому онук розповідає про життєвий та творчий шлях свого діда.

Народився він 15.10.1882 року в селі Кра­сна Лука біля Гадяча в козацькій родині, а помер на чужині 25.12.1952 року в Торонто, Канада.

Ось як про свій рід колись розповідав сам Павло Крат:

«Рід Кратів походить з села Красна Лука на Гадяччині — Полтавщина. Про заснування Красної Луки в родині збереглися спогади: початок тому селу дав прадід ще за козаччини. Оповідали, коли він вперше заїхав верхи на коні в долину річечки Грунь, його вразило, що вся долина червона від розквітлих смолок та півників. Тому він місцевість своєї нової оселі назвав Красною Лукою.

З кратівських родових видно, що Крати були військовою старшиною в Гадяцькому полку, а служили в тім полку власним коштом.

За гетьмана Петра Конашевича один з Кратів ходив під Москву на чолі краснолучан. Коли польське військо покинуло під Москвою королевича Владислава, то Крат зі своїми козаками врятував його й привів під Смоленськ до короля Жигмонта ІІІ, який саме взяв в облогу місто. За ту службу Крат отримав польське шляхетство.

За гетьмана Івана Мазепи Крати були його однодумцями — стояли за самостійну Україну. Один з них, Федір Крат, був Мазепиним послом при шведському королі в Стокгольмі. Він же бився під Мазепиними бунчуками проти Петра під Полтавою».

Павло Крат, український письменник, громадський і релігійний діяч. Син Полтавщини, член Української революційної партії — РУП (1901 — 1904 рр., Лубни). Це той перший, який боровся у Львові за Український університет, який повів студентів на барикади (ще сам був студентом), наслідком чого став судовий процес 101 студентів («Велика історія України», вид. Івана Тиктора, 1948 р.). У 1918—1919 рр. він засновник і викладач українознавства Українського Народного Університету в Канаді.

1919 р. він, як єван­гель­ський проповідник, став основоположником Української Самостійної Євангельської Церкви в Торонто. Після Першої світової війни брав участь в євангельській праці в Галичині і на Волині (1923—1938 рр.). Героїчно боровся за самостійність України.

Займався науковою пра­цею, спрямованою на визволення України. До творчості потягнувся ще під час навчання в Лубенській гімназії.

Після 1903 року захопився соціалістичними ідеями. 1905 р. став одним з організаторів Української соціал-демократичної спілки.

Дружні стосунки мав з лідером УНП (Українська народна партія) Шеметом, просвітянином Я.Весо­ловським, поетом П. Карманським.

На другому етапі піонерської доби (після Першої світової війни) в українській літературі Канади з’явився Петро Карманський. Закінчив він студії у Львові та Римі «Колегію Рутенум» (Ватикан), здобув високу освіту та витончене почуття естетики. Переріс еміграційне оточення більш як на голову.

Ми знаємо П.Карман­ського за його сатирою «Мавпяче дзеркало». Називали поета канадським неофітом, його часто і свої в тому часі (1914 р.) не розуміли. Збереглася рідкісна поштова листівка: П.Ка­рманський, Я.Весе­ловський, П.Крат у в’язниці.

Карманський Петро Сильвестрович (псевдоніми — Петро Гіркий, Лесь Могильницький), 29.05.1878 р.н., м.Чеканів (тепер — Цуканув), Польща — 16.04.1956, Львів) — український радянський поет, перекладач.

Другий засуджений — Веселовський Ярослав Іванович (псевдоніми — Охрім Будяк, Олег Сатир та ін.; 20.11.1881 р.н., с.Молодятин, тепер Івано-Франківської обл. — 21.06.1917, Віллішгоф, поблизу Відня) — український публіцист, перекладач, громадсько-культурний діяч, письменник.

У своїх віршах періоду революції П.Крат закликав до повалення царату. Він ще за царату об’їжджав села і готував селян до революційного повстання проти польських поміщиків. За революційну діяльність переслідувався жандармами і змушений був емігрувати до Швейцарії. За кордоном продовжував літературну і громадську працю. Потім переїхав до Львова, де боровся за Український університет проти поляків-шовіністів, які зневажали українців. Поширював соціалістичні ідеї і між робітниками. За політичну роботу та атентат на високого московського урядовця Павлу Крату 1906 року загрожувала смертна кара через повішення. Московський уряд заарештував Павла Крата і посадив його до слідчої в’язниці в Лубнах. Слід зазначити що в цій самій в’язниці сконав його брат Олексій Крат із села Хітці в Другу світову війну від рук німецьких окупантів (1943 р.).

Крат Георгій Архипович (19.04.1856 р.н.), батько Павла, управитель Лубенської сільськогосподарської школи, врятував сина. Завдяки широким знайомствам та авторитету йому пощастило взяти сина на поруки під заклад 5 000 золотих карбованців. Тепер Україна має головні книги Павла: «Українська стародавність», «Граматика» та ін.

Отож, скориставшись свободою, Павло Крат невдовзі виїхав до Москви, до своєї тітки, яка зробила йому закордонний паспорт, і він через Петербург втік до Канади під ім’ям Павла Терненка. Мати Павла — Антоніна (Ніна) Іванівна, дочка Івана Ченгері, який колись був великопомістним поміщиком в Таврії. Цікаво, що її бабця походила з роду Лозовецьких, була фрейліною при цариці і жодною мовою не послуговувалася, окрім української та французької.

Їхні родичі — державні мужі Російської імперії:

— міністр юстиції Росії Макаров;

— міністр внутрішніх справ (з 1916 року) О.Про­топопов;

— генерал-юрист флоту М.Ейкар (француз);

— головний бухгалтер Московсько-Казанської залізниці Поляков (всі його родичі сиділи за політику по різних в’язницях);

— драматург (автор різних п’єс) В.Протопопов;

— головний контролер Казенного винного складу на Калашниковській Набережній Ю.Крат;

— професор Гірничого інституту ім. Катерини ІІ, В.Крат;

— директор головної астрономічної обсерваторії АН СРСР в Пулкове з 1966 року, В.Крат.

Його родичі були на різних полюсах в політиці, проте свята зустрічали разом. Якось родич Іван Чен­гері — одним з перших — з англійським інженером Юзом (Джон Джеймс Хьюз) започаткував вугільні та залізнорудні копальні на півдні України, і на те підприємство пожертвував усі свої маєтки. Він дав початок місту Юзівці (Донецьк), центру копалень у Таврії. Доживав віку в Харкові. Брат Івана Ченгері був начальником Полтавського кадетського корпусу, а його батько — мадярським магнатом Ченгері, якому цар подарував у Таврії над Кальміусом 40 000 десятин степу.

Георгій Архипович (батько Павла), ще московським студентом, на похороні академіка, який сконав у в’язниці за політику, виголосив промову, за що був заарештований. Жандарми його вважали мазепинцем. Він теж був вічним вигнавцем, який постраждав за правдиву політику.

У Канаді Павло Крат, член Соціал-демократичної партії, проводить соціалістичну агітацію. З 15.11.1907 року він став першим редактором часопису «Червоний Прапор», редакція і адміністрація якого розмістилися в Науковому Товаристві ім. Шев­ченка у Вінніпезі. Він закликає робітників до боротьби за свої права й організовує боротьбу проти клерикалізму.

Був він батьком не лише першого гумористичного часопису в Канаді, а й став першим редактором і видавцем першого гумористичного часопису «Кадило», а також редагував журнал «Віра та знання» (Торонто 1923—1924 рр.).

1909 року назву часопису «Червоний Прапор» змінили на «Робочий Народ». Коли 1918 року в Україні точилася боротьба за незалежність, часопис «Робочий Народ» почав переходити на позиції біль­шовиків, а потім — на соціалістично-комуністичні позиції. Тому ще 1916 року Крат попрощався із соціалістами. Непересічною особистістю піонерської доби був Павло Крат. Він, який упродовж десятків років боровся з клерикалізмом, одного дня різко змінив свої погляди і став служителем культу.

З 1919 року П. Крат — пастор у Торонто. Обір­вав­ши зв’язки із соціалізмом, він студіює теологію в пресвітеріанській колегії в Саскатуні (1915-1918 рр.). Після студій став проповідником.

Завдяки йому вперше побачили світ переклади українських пісень англійською, що їх здійснила Флоренс Рандал Лайвсей. Їх поява на книжковому ринку стала історичною подією. Крат написав чудовий вступ до збірки. Було також перекладено вірші Шевченка, Руданського, Федьковича, Воробкевича.

Вдягнувши священицьку рясу, П.Крат почав писати «пастирські послання». Його, як проповід­ника Пресвітерської Церкви, 1923 року послали до Галичини, де він був на місії повних 15 років.

Після повернення до Канади П.Крат писав духов­ні науки. Не приховував він і своїх наукових зацікавлень. Його завжди вабило минуле народу, в якому він хотів віднайти тяглу нитку народної філософії та побачити його суспільне зростання. Тож він почав працювати для українців над працею «Українська стародавність». Опрацював лише один розділ цього твору, який було видано 1958 року в Торонто, одразу після його смерті.

До більших величин серед численних співців піонерської доби належить Дмитро Рараговський, Павло Крат і Василь Головацький.

Збиралися вони до поетичного лету юнаками, а двадцятирічними вже брали на себе відповідаль­ність за тогочасне громадське та культурне життя. Більшість з них пропрацювали за редакторським столом десятки і більше років.

Українці в Канаді видавали часопис «Ранок». Часопис особливо поліпшився в 1916—1917 роках, коли до співпраці вклю­чив­ся Павло Крат та доктор Олександр Сушко. У «Ранку» виходили твори Павла Крата. Церква всіляко підтримувала «Ранок». За допомогою часопису було засновано бурси в Канорі і Вакаві, Українське педагогічне товариство, при Саскачеванському університеті відкрито український музейний відділ, створено «Наукове Товариство ім. Івана Франка, запроваджено навчання українською мовою в Саскачеванському університеті, українських інструкторів хліборобства у українських колоніях.

1938 року пастор Павло Крат повернувся з Європи і вже більше не зміг туди їздити, бо незабаром почалася Друга світова війна. До Канади він повернувся цілком хворим. Не зміг вже працювати в цер­ковній справі. 25 грудня 1952 року Павла Крата не стало.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com